Добро і зло у романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Поки молоді, сильні, бадьорі, не утомлюйтеся робити добро… Якщо в житті є зміст і ціль, то зміст цей і ціль зовсім не в нашому щасті, а в чомусь більше розумному і великому. Робіть добро. А. П. Чехов. Тема добра і зла хвилювала багатьох чудових письменників за всіх часів. Ф. М. Достоєвський писав у романі “Злочин і покарання” про те, що ми перестаємо бачити грань між гарним і поганим. Як же ставився до цієї теми М. Булгаков? Через двадцять п’ять років після його смерті, десь із середини шістдесятих років, почалася бурхлива публікація добутків
Начебто заздалегідь було передвіщено, що хлопчик, який народився у Києві в сім’ї викладача духовної академії, пройшовши через такі випробування епохи, через війни
Є навіть підстава припустити, що автор мало розраховував на розуміння і визнання його роману сучасниками. У романі “Майстер і Маргарита” панують щаслива воля творчої фантазії і одночасно строгість композиційного задуму. Сатана править бал, а натхненний Майстер, сучасник Булгакова, пише свій безсмертний роман. Там прокуратор Іудеї відправляє на страту Христа, а поруч, метушачись, падлючать, пристосовуються, займаються зрадництвом цілком земні громадяни, що населяють Садові і Бронні вулиці 20- 30-х років нашого століття. Сміх і сум, радість і біль перемішані там воєдино, як у житті, але в тім високому ступені концентрації, що доступна лише казці, поемі. “Майстер і Маргарита” і є лірико-філософська поема в прозі про любов і моральний борг, про нелюдськість зла, про щиру творчість, що завжди є подоланням нелюдськості, поривом до світла і добра.
Перенесемося у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. Перед прокуратором стала людина 27 років, обвинувачувана у підбурюванні до руйнування храму, у якого руки “зв’язані за спиною, під лівим оком синець”. Кликали його Ієшуа. Він не боїться заперечувати прокураторові, у нього своя життєва філософія: “Злих людей ні, є люди нещасливі”. Понтій відразу ж переконався в невинності арештанта, крім того, він зрозумів, що Ієшуа має загадкову силу, адже він уміє лікувати. Тому прокуратор задумав врятувати цю таємничу людину: оголосити його божевільним і вислати на острів у Середземнім морі, туди, де перебуває його резиденція. Однак здійснити цю ідею не вдалося. Іуда з Каріофа за 30 срібників зрадив Ієшуа, представивши показання, по яких арештанта випливало негайно стратити. Та й сам Ієшуа не захотів відрікатися від істини. Він вважав, що “усяка влада – насильство над людьми”, що “настане час, коли не буде ні кесарів, ні іншої влади. Людина перейде в царство істини”.
Отже, Ієшуа страчений. Але чому ж мучиться Понтій Пілат? Ієшуа ніс людям добро, у нього був високий рівень свідомості і чиста душа. Він, і тільки він наважився сказати своє слово про добро та істину. Виходить, душа його була вільна. А могутність Понтія виявилася мнимою. Він боягуз, він раб своєї повинності і кар’єри. Він усього лише пішак у руках імператора. І хоча в Понтія Пілата було бажання врятувати Ієшуа, однак переступити ланцюга рабства вище його сил. Де ж переможець? Ієшуа страчений, Понтій позбавлений спокою. Але у Вчителя залишився учень, що продовжує справу його, – Левій Матвій. Виходить, істина, світло, добро і правда все ж таки перемогли. Події в “Майстрі і Маргариті” починаються “один раз навесні, у годину небувало жаркого заходу, у Москві, на Патріарших ставках”. У столиці з’являються сатана і його звитий. Дияволіада, один з улюблених авторських мотивів, тут, в “Майстрі і Маргариті”, відіграє роль цілком реалістичну і може бути блискучим прикладом гротеско-фантастичного, сатиричного оголення протиріч живої дійсності.
Воланд грозою проноситься над булгаковською Москвою, караючи глумливість і непорядність. Сама ідея помістити в Москву тридцятих років князя тьми Воланда і його свиту, що персоніфікує ті сили, які не піддаються ніяким законам логіки, була глибоко новаторською. Воланд з’явився в Москві, щоб “випробувати” героїв роману, віддати належне Майстрові й Маргариті, що зберегли вірність один одному і любов, покарати хабарників, зрадників. Суд над ними вершиться не за законами добра, вони стануть перед судом пекла. По думці Булгакова, у сформованій ситуації зі злом варто боротися силами зла, щоб відновити справедливість. Вершителем правосуддя у романі є Воланд. Він судить жителів міста по доконаним ними вчинкам. І самовпевнений Берліоз, і Варенуха, і п’яниця Лиходіїв – усі одержують по заслугах. Але от у чому загадка: чи зробив Воланд благо? Звичайно, він карає, карає, творячи справедливість, “він не робить жодного поганого діяння”, але це жорстоко, тому що Воланд вершить правосуддя, розглядаючи вчинки людини, а не саму людину і її внутрішній світ. На мій погляд, від справ сатани в місті нічого не змінилося на краще, так яке ж це благо? Воланд повертає Майстрові його роман про Понтія Пілата, що Майстер спалив у приступі страху і малодушності. Міф про Пілата та Ієшуа, відтворений у книзі Майстра, переносить читача в початкову еру духовної цивілізації людства, затверджуючи думку про те, що протиборство добра зі злом – вічно, воно криється в самих обставинах життя, у душі людини, здатної на піднесені пориви й поневоленої помилковими інтересами сьогоднішнього дня.
Фантастичний поворот справи дозволяє письменникові розгорнути перед нами цілу галерею персонажів досить непривабливого виду, провівши аналогію із самим життям. Раптова зустріч із нечистою силою вивертає навиворіт видимість всіх цих Берліозів, лагунських, майгелей, никаноров Івановичей і інших. Сеанс чорної магії, що Воланд зі своїми помічниками дає в столичному вар’єте, у буквальному й переносному значенні “роздягає” деяких громадян із залу. У Москві є тільки один заклад, де люди залишаються самими собою – клініка Стравінського, божевільний будинок. Саме там Бездомний виліковує від нав’язливих догм Берліоза, де він прозріває і стає послідовником і учнем Майстра. Майстер у романі не зміг здобути перемогу. Зробивши його переможцем, Булгаков порушив би закони художньої правди, змінив би своєму почуттю реалізму. Але хіба песимізмом віє від фінальних сторінок книги? Ні! На землі в Майстра залишився учень і безсмертний роман, яким призначено продовжувати боротьбу добра зі злом. На мій погляд, М. Булгаков хотів показати нам, що грань між добром і злом, дійсно, ледве помітна: адже не відразу усвідомлюєш зміст вчинків Воланда і його свити. Та й у житті, роблячи добро, ми можемо і не зауважувати, як наші вчинки породжують зло. “Майстер і Маргарита” – складний добуток. Про роман вже сказано багато, а буде сказано ще більше. Існує безліч тлумачень знаменитого роману.
Про “Майстра і Маргариту” ще багато будуть думати, багато писати. “Рукописи не горять”, – вимовляє один з героїв роману. Булгаков намагався спалити свій рукопис, але це не принесло йому полегшення. Роман продовжував жити. Майстер пам’ятав його напам’ять. Рукопис був відновлений. Після смерті письменника він прийшов до нас і незабаром знайшов читачів у багатьох країнах світу. Нині творчість Михайла Булгакова одержала заслужене визнання, стала невід’ємною частиною нашої культури. Однак далеко не все в ньому осмислено і освоєно. Читачам його романів, повістей, п’єс призначено по-своєму зрозуміти його твори і відкрити нові цінності, що таяться в глибинах.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)