Home ⇒ 📕Шкільні твори ⇒ Дмитро Вітовський

Дмитро Вітовський

Переповнений народом вокзал аж клекотів од гулу. Не те, що сісти – стати ніде. І Дмитро Вітовський змушений був тулитися до стіни, але й стіни не було вільної – люди, люди, люди… Вітовський не витримав і вийшов на перон. Узявшись за поруччя, німо застиг. Що ж, прощайте, Чернівці! Він надовго так застиг. Військова виправка. Суворе лице. Тридцятип’ятирічний мужчина середнього зросту. Він стояв мовчки, накинувши сіру шинелю наопашки, голубі очі були далеко-далеко, де синіли обриси Карпат.

Кого він виглядав? Нового Лук’яна Кобилицю?

Чи дивився, звідки ще можуть прийти вороги? Усю свою історію ми тільки те й робимо, що виглядаємо, звідки прийдуть вороги. І Чернівці не раз виглядали. Чернівці були збудовані за часів Ярослава Осмомисла як фортеця для захисту Галицького князівства. Тричі місто спустошували поляки, по два рази – турки й татари, урешті захопила Австрія – неперервний ланцюг грабунків і спустошень. А може, на зорі світу якась диявольська сила капнула на душу людську отруту? Бо як інакше розцінити, що людина не може жити в мирі? Як пояснити бажання одних оахоплювати інших?

– Нас завжди хтось захоплював, – подумав Вітовський

з гіркою досадою. – Нещасний той, хто безсилий себе захистити. Але нещасним є і той, хто мириться з рабством, звикає до нього, як до легкої ноші. Ми здатні хіба тяглом бути. І чи не тому, що наш люд насамперед думає, аби вижити, а не жити? Шкода, що не всі розуміють різницю між прожиттям і життям. Власне, хліб також має свою силу.

Скоро буде у Львові. Кличуть друзі по зброї. Це приємно, якщо ти ще потрібен людям.

Вітовський притулився чолом до шибки, поглядаючи вниз на змілілий за літо Прут. Прощай, зелена Буковино, – краю стрімких буків і чистих криниць. Ми ще зустрінемось. Люди завше це кажуть на прощання. Віра – велика сила, вона живить. Навіть у безвиходді люди вірять, що може щось зміниться на краще. І це добре. Бо зневіра веде якщо не до смерті, то до спустошення душі, зневіра – переддень смерті, як не фізичної, то духовної.

Потяг, здригнувшись, рушив. Набрав швидкість. Нарешті помчав так, ніби хотів підім’яти під себе простір.

Боліло серце в Дмитра Вітовського, тепер січового полковника, Січові стрільці воювали за Австрію, у складі австрійського війська, бо були підданими Австрії, і він, як сотник, також воював. В ім’я чого? Для розкошів віденського двора? Бо ж не вірив, що при австрійських багнетах можна збудувати українську державу. Він орієнтувався на власні сили, був прихильником власних зусиль. Але їх було так мало. їх було далеко менше, ніж прихильників австрійської орієнтації. У нашій крові – орієнтація на когось. Але ще жоден народ, який орієнтується на чужу силу, не виборов собі незалежності. Так, це наша трагедія”. Дпвня, споконвічна наша трагедія: сподіватися, буцім хтось прийде й збудує нам державу. Чи не тому так часто верховоди спиралися на чужоземні сили: Дорошенко і Туреччина, Мазепа і Швеція, нарешті Центральна Рада. І завжди – крах ілюзій.

У цьому Віговський ще раз пересвідчився, коли січо-пий легіон у лютому нинішнього року перейшов Збруч. Йому дали найкращу сотню й доручили розповідати східноукраїнському населенню про приятельські наміри австрійців… Смішно! Приятелі-австрійці… Які великі приятелі! Ото тільки хліба їм українського дай, м’яса, сала, – нони будуть чудовими приятелями.

Здається, саме тоді він остаточно збагнув істину. А ще більше, коли був заступником референта цивільних справ комендатури в Жмеринці. І якщо тоді не покинув легіону, то лише тому, що не міг полишити своїх стрільців, хоч було йому гірко носити австрійський мундир. Однак про-чував: недовго носити, монархія терпить крах. Він радів, коли залишки легіону відвели на Буковину, у тил. Щоправда, тепер тил – річ відносна: нема фронту – нема тилу.

У Коломиї Дмитро вийшов на перон. Вокзал був забитий військовими – німецька, угорська, чеська, словацька, польська мови, – солдати покидали фронти, верталися додому. Закінчилася перша світова війна.

“Невже треба було кілька років загальнолюдської бойні, щоб цим закінчити?” – подумав Вітовський.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Загул Дмитро Юрійович Далекі заклики (Фрагменти) Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Дивлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі, Летять, мов ті лелеки Мов легкі журавлі....
  2. Павличко Дмитро Два кольори Два кольори Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті...
  3. Дмитро Николишин – поет, письменник Коломийщини Дмитро Николишин (1884 – 1951) увійшов у літературне, громадсько-культурне життя України на початку ХХ століття, будучи ще студентом філософського факультету Чернівецького університету. 1903 року дебютував як поет у місцевій газеті “Буковина”. З часом пробує себе у драматургії, далі починає займатися літературознавчими дослідженнями й перекладами творів світової класики. Згодом уже важко...
  4. Учитель-словесник Дмитро Миколайович Підгрушний Яскравим обдаруванням ритора, майстра красного слова володів учитель-словесник Дмитро Миколайович Підгрушний. Він часто давав учням вільні теми для творів, і тут Сашко Довженко виявляв свої здібності. Його твори були кращими в класі. Особливо вразила й запам’яталася всім його художня композиція “Святки” – поетична розповідь про народні новорічні торжества. Свої описи...
  5. О рідне слово, хто без тебе я Дмитро Павличко Твір за творчістю Д. Павличка. Син простого хлібороба з Прикарпаття, Павличко приніс у велику літерату ру долю свого краю. Івано-Франківщина… У підгірському селі Стопчатові 28 ве ресня 1929 року народився Дмитро Васильович Павличко. “Стопчатів – мо колиска і гордість моя”, – скаже він пізніше. А довкола уславлені осередки гуцульського різьбярства,...
  6. ДМИТРО БІЛОУС Життєвий шлях Дмитра Григоровича Білоуса розпочався 24 квітня 1920 року в селі Курмани на Сумщині в багатодітній селянській родині. Крім Дмитра, у сім’ї були Наталка, Василь, Олекса, Катря, Павло, Маруся, Сашко, Христина, Надія, Микола. “Трудове виховання – на вигоні пастухування”, “Справлялися добре з харчами, – не їли лиш хвостиків з...
  7. Павличко Дмитро Васильович ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Павличко Дмитро Васильович (нар. 1929 р.) Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. у с. Стопчатів Яблунівського району на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. Спочатку навчався в польській школі с. Яблунева, потім у Коломийській гімназії та радянській десятирічці. У 1948 р. він вступив до Львівського університету,...
  8. Дмитро Андрійович Фурманів Дмитро Андрійович Фурманів (1891 -1926), син трактирника, власника чайної, із заштатного міста Середи (нині місто Фурманів Іванівської області), студент-філолог Московського університету в 1914-1915 роках, брат милосердя (санітар) на фронтах першої світової війни, і сам був натурою шукаючої, мрійливої, готової, як говорять, обміняти Корінь на крила, на мрії Йому нелегко було...
  9. Дмитро Васильович Павличко Справедливо говорять, що біографія поета – в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета. Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові...
  10. Дмитро Юрійович Загул Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським...
  11. Дмитро Бортнянський Дмитро Бортнянський – один із найвидатніших українських композиторів церковної музики. Він народився в 1751 році в місті Глухові. Саме там існувала особлива співацька школа, куди набирали музично обдарованих дітей з України. Глухів здавна слугував школою співаків для капел, зокрема й відомої в той час придворної капели в Санкт-Петербурзі. У1758 році...
  12. Дмитро Павличко – дітям Матеріал уроку. Дмитро Павличко “Мамине слово”. Мета. Розширити знання дітей про творчий шлях Дмитра Павличка; удосконалювати навички правильного і виразного читання віршів; розвивати уміння формувати оцінні судження, збагачувати мовлення дітей образними словами і висловами; виховувати почуття любові до мами. Обладнання. Портрет Д. Павличка, збірка віршів “Де найкраще місце на землі”,...
  13. ДМИТРО ТКАЧ Робітник, моряк, воїн, письменник. Народився в селі Орлик на Полтавщині в сім’ї столяра. У голодні 1920-ті роки, не дочекавшись батька, який разом з односельцями вирушив у пошуках шматка хліба для своєї родини, восьмирічний Дмитро теж залишив рідну оселю й довгий час мандрував з такими ж безпритульними, як сам, аж поки...
  14. Чередниченко Дмитро Чередниченко Дмитро Семенович народився 30 листопада 1935 року в с. Межиріч Канівського району Черкаської області. Закінчив Київський педагогічний інститут. Керівник літературного об’єднання “Радосинь”. Відмінник народної освіти. Автор поетичних книжок “Отава”, “Межиріч”, “Золоті струни”, “Сад”, “Рось”, “Доброю любов’ю”, “Неопалима колиска”, “Брама”, “Родень”, “Наші стежки додому”, “Батиха”, “Навистка”, “П’ятерик”; науково-популярного видання “Павло...
  15. ДМИТРО ПАВЛИЧКО Справедливо говорять, що біографія поета – в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж із підручників і досліджень, де йдеться про цього талановитого поета. Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові...
  16. Інтимна лірика Дмитра Павличка ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО Інтимна лірика Дмитра Павличка В українську новітню поезію Дмитро Павличко ввійшов як продовжувач традицій інтимної лірики В. Сосюри, перейнятої суспільними мотивами, громадянським звучанням. Інтимна лірика – це насамперед любов у всіх її проявах: від ніжної, вдячної любові до матері, безмежної відданості Батьківщині до трепетного кохання до найкрасивішої у...
  17. БІЛИЙ ВІРШ. ДМИТРО ПАВЛИНКО НА ЩАСТЯ Мета: вдосконалювати навички свідомого виразного читання віршованих творів; навчати розуміти поетичну мову, уявляти описані картини, розмірковувати над текстом; розвивати спостережливість, творчу уяву, здатність сприймати звукові словесні образи, емоційно реагувати на художнє слово; виховувати інтерес до читання. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА 1. Робота над чистомовкою Ло-ло-ло –...
  18. Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до...
  19. ДМИТРО ПАВЛИЧКО. ЯБЛУКО Мета: продовжити ознайомлення учнів із творчістю Дмитра Павличка; ознайомити з його віршем “Яблуко”; вчити розкривати основну думку твору; вдосконалювати навички свідомого виразного читання; розвивати зв’язне мовлення учнів, образне мислення; виховувати любов до художнього слова. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА 1. Робота над скоромовкою Гриць малює олівцем Гусеницю...
  20. Міщенко Дмитро Олексійович Дмитро Олексійович Міщенко – український письменник, кандидат філологічних наук з 1955р. Народився 18 листопада 1921р. в с. Степанівка Перша, тепер Приазовського р-ну Запорізької області. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив 1951р. Київський університет. Був на видавничий роботі, зокрема 1956-1961 – заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964-1973 – головним редактором видавництва “Радянський...
Дмитро Вітовський
«
»