Дивовижний світ тварин (за творами Дж. Лондона “Біле Ікло” і Е. Сетона-Томпсона “Оповідання про тварин”)
Деякі люди, що не спілкуються повсякденно хоч би із свійськими тваринами – кішками, собаками, шпаками, папугами – дивляться на мешканців лісу, степу, джунглів якось однобічно. То вони носії однієї-єдиної риси, як у дитячій казці: Лисиця – хитра, Вовк – злий, Заєць – полохливий. То вони просто якісь суб’єкти з обмеженими функціями: їсти, пити, спати, добувати їжу, що перетворюються незабаром на м’ясо, сало, молоко або несуть у собі небезпеку у вигляді зубів, кігтів, рикання.
Людина, що знає радість піклування про кішку, собаку,
Не суттєво, чого більше в цій історії – вовчого чи собачого, що тримає у цьому жорстокому і для тварин, і для людей світі, де стосунки у собачій упряжці грунтуються на ненависті, де хазяїн за гроші виставить тебе на бійку і на смерть. Куди цікавіше інше – історія любові. Любові-обожнювання, вірності до першої і єдиної у світі людини, що подарувала не тільки
Що йому замкнені двері, якщо можна назавжди втратити хазяїна! Що йому страх перед гомінким містом, якщо хазяїн із ним! Вовк примусить замовкнути власні дикі інстинкти, щоб не пошкодити майно Скотта, він уперше подасть голос, щоб покликати на допомогу хазяїну, він ледве не втратить життя, захищаючи його близьких майже до останньої хвилини свідомості.
Біле Ікло – не просто колишній вовк чи собака-вовк, він стає гідним членом родини Скотта, заслугувавши своєю відданістю повагу й турботу, визнання й прізвисько Безцінний Вовк. Перед нами нібито історія людини нелегкої вдачі, її важкий життєвий шлях до розуміння добра й впевненості в його існуванні.
Я вважаю, що щирим другом Білому Іклу міг би стати Лобо, володар Курумпо, з оповідання Сетона-Томпсона. Причому не тільки завдяки своєму розуму, попередженню зграї від капканів, перемозі над мисливцями. Насамперед вражає його прихильність до подруги, вовчиці Бланки, коли, втративши будь-яку обережність, Лобо потрапляє одразу ж у чотири капкани. Лобо гідно зустрічає смерть, б’ється до останнього, перекусуючи петлі ласо, не змиряється з неволею, зі втратою коханої, із зрадою власної зграї, що не прийшла на його виклик. І колишні вороги-суперники схиляють перед ним голови на знак поваги, визнаючи у цьому вовку подібного до себе.
Ми переживаємо пригоди чорно-бурого лиса Доміно і радіємо, коли він здобуває перемогу й порятунок у боротьбі з ворогом і бурхливою рікою. Ми дивуємося розуму півника-куріпки Червоної Шийки; сумуємо, коли ведмедя-гризлі Уеба, що виріс на наших очах, обурює та ображає інший ведмідь; посміхаємося над перетворенням звичайної бродячої кішки на шляхетну Королівську Аналостанку. Тобто перед нами проходять різні характери, нічим не гірші від людських, різні долі, різні життєві шляхи.
Їм так само, як людям, треба витримати всі випробування, перемогти жорстокість навколишнього світу, знайти рідну душу, що поважатиме й допоможе, коли, втомившись, як Джек-Бойовий Коньок, на якийсь час опустиш вуха із зірочками. Нехай хтось дотримає обіцянки, даної тварині, випустить Джека-Бойового Конька на волю. Тоді і люди, і звірі поважатимуть одне одного і віритимуть у світле царство Добра на Землі. Добра, що потрібне усім: і людям, і звірям.
Може, людина тому й стала вінцем творіння, що взяла на себе обов’язок – захищати й розуміти “братів наших менших”?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)