Дитинство запорука майбутнього
Я ще не маю уявлення про те, як буду в майбутньому ставитися до свого дитинства і що воно для мене означатиме на відстані років. Можливо, це тому, що ще не зовсім розлучився з ним, воно ще десь поруч зі мною, блукає десь, зазирає незвіданими казками уві сні, бентежить душу тим, що я дорослішаю, й дитячі Казки вже не викликають у мене якогось неймовірного захоплення, як це було в дитинстві. Але вже нині, слухаючи дорослих, у мене виникли певні й дуже чіткі міркування.
Не можна однозначно стверджувати, що до спогадів про дитинство можна повертатися
Бути причетним до землі, до історії своєї країни – це і є той синівський обов’язок кожної молодої людигіи. Мені здається, що і тато, і мама у своїх спогадах про дитинство черпають якісь животворні сили для нинішнього життя. Це – живлюще джерело, яке ніколи не пересихає, не замулюється і дає наснагу на подальше життя, аби бути переданим наступному поколінню. Та, на жаль, ми всі знаємо, що в деяких дітей є такі спогади, до яких повертатися вони не хочуть ні за яких обставин. Бо ці спогади – суцільне знущання. Спогади приниження, нелюбові, бруду. Де спогади про найбільше горе у своєму житті.
Але як би то не було, дитинство – і це точка відліку для майбутнього. Хтось продовжує будувати своє життя, спираючись на предків, а дехто починає із самого початку. Яким би не було дитинство, до нього слід повертатися, щоб зрозуміти, наскільки воно було успішним: або ти чогось досяг, або ж тобі довелося долати труднощі.
Наразі ніхто вже не сумнівається в народній мудрості: роби добро – і воно до тебе повернеться сторицею. Людина приходить у цей світ доброю, бо, як сказано в Біблії, – “Бог створив людину за образом і подобою своєю”. А що таке Бог? Далі читаємо: “Бог є любов”. То як же від любові може бути щось недобре, щось таке, що суперечить природі людській. Доречне питання: а звідки ж беруться тоді черстві, бездушні люди, чому чиняться страшні злочини?. Адже ті ж самі злочинці теж народилися добрими немовлятами, вони ж не відали, ким вони стануть, і їх же народжували матері, а не якісь нелюдські істоти. Важко відповісти однозначно на це питання. Я спробую викласти свою думку. З нею, напевно, погодяться навіть ті, хто вважає себе атеїстом і не сприймає Божі прописи або дуже скептично ставиться до будь-яких думок із цього приводу.
Дитя підростає, пізнає світ, а він не завжди прихильний до дитини, адже буває, що дитина рано стає сиротою або ще гірше – батьків позбавляють прав виховувати власних дітей. Дитина опиняється в скруті. Тяжко таким, але вони не позбавлені можливості влаштувати своє Майбутнє якнайкращим чином. Саме в дорослому віці людина робить свідомий вибір, якою їй бути. Проблема вибору постає ще з часів Гетсиманського саду, коли Бог заборонив людям куштувати плоди. Вони були покарані за це, особливо жінки. Та саме з того часу тягнеться за людиною цей момент: бути такою чи такою, чинити так чи інакше. Усе виходить якнайкращим чином тоді, коли людина знаходить у своєму серці оте Боже начало (бо Бог – це любов) і діє відповідно до цього. Про таку людину кажуть: це добра людина. Коли ж власне “я” застить увесь світ, у людини прокидається темна сила – гординя, і тоді вже годі сподіватися чогось доброго – вона буде сваритися, злитися, когось ненавидітиме, комусь дорікатиме й головним винуватцем буде всенький світ, тільки не він сам. Старі як світ мудрі слова Володимира Мономаха слід писати величезними літерами замість реклами пива чи автомобілів. Щоб кожний читав і думав над прочитаним. Ось вони: “Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми. Старих, шануйте, як батька, а молодих, яко братів…”
Між Володимиром Мономахом і Матір’ю Терезою відстань у цілі століття. Але вони поруч, бо їхніми вчинками керувало єдине бажання – зробити цей світ добрим, а значить – красивим, як красивими бувають люди у своєму духовному злеті, душевних поривах. Врешті, кожного разу, який би випадок з історії ми не брали, перемагає конструктивна доброта, яка спрямована на творчість, на гармонійний розвиток, власне, самої цивілізації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)