Дитинство. Отроцтво. Юність характеристика образа Иртеньева Николеньки (Миколи Петровича)
ДИТИНСТВО. ОТРОЦТВО. ЮНІСТЬ (Трилогія, 1851 – 1855) Иртеньев Николенька (Микола Петрович) – головний герой, від імені якого ведеться оповідання. Дворянин, граф. Зі знатного аристократичного прізвища. Образ автобиографичен.
У трилогії показується процес внутрішнього росту й становлення особистості Н. , його взаємини з оточуючими людьми й миром, процес збагнення дійсності й самого себе, пошук щиросердечної рівноваги й сенсу життя. Н. з’являється перед читачем через своє сприйняття різних людей, з якими так чи інакше зіштовхує його життя.
У повісті Н. десять років. Серед його домінуючих рис – сором’язливість, що доставляє героєві безліч страждань, бажання бути улюбленим і самоаналіз. Герой знає, що зовнішністю він не блищить і на нього навіть знаходять мінути розпачу: йому здається, “що немає счастия на землі для людини з таким широким носом, товстими губами й маленькими сірими очами”.
Знайомство з героєм відбувається в момент його пробудження, коли його будить гувернер Карл Иванич. Уже тут, у першій сцені повести, проявляється одна з головних рис толстовського листа – психологічний аналіз, знаменита
) подій, завдяки яким письменникові вдається глибше заглянути в душу героя. Прекрасно передаючи дитячу психологію, Толстой зображує маленького Н. гостро сприймаючим не тільки навколишню природу, але й по-детски жваво й безпосередньо відгукується на лиха близьких йому людей Так, він співчуває гувернерові Карлові Иваничу, який вирішив звільнити його батько. Товстої найдокладнішим образом описує щиросердечні стани героя.
“Після молитви загорнешся, бувало, у ковдрочку; на душі легко, світле й втішно; одні мрії женуть інші, – але про що вони? вони невловимі, але виконані чистою любов’ю й надією на світле счастие”. Дитинство Н. – час максимальної життєвої повноти й гармонії, безтурботності й сили віри, безневинній веселості й безмежній потребі любові – рисується письменником з почуттям неприхованого розчулення.
“Отроцтво”. Отроцтво, за словами оповідача, починається для нього зі смерті матері. Про нього він говорить як про “пустелю”, де рідко перебувають “мінути щирого теплого почуття, так яскраво й постійно висвітлювало початок мого життя”. Взрослеющего Н. починають відвідувати питання, дотоле його зовсім що не хвилювали, – про життя інших людей.
Дотепер мир обертався довкола нього одного, а тепер погляд його поступово починає мінятися Імпульсом до цього стає розмова з подруги матері, що виховується разом з Иртеньевими дочкою, Мими Катенькой, що говорить про різницю між ними: Иртеньеви багаті, вони ж з матір’ю бідні. Героя тепер займає, як же живуть інші, “коли вони анітрошки не піклуються про нас?., як і чим вони живуть, як виховують своїх дітей, чи вчать їх, чи пускають грати, як карають?
І т. д.”. Для письменника надзвичайно важливий – і із психологічної, і з моральної точки зору цей процес поступового розмикання індивідуалістичної замкнутості на собі одному, хоча в повісті він не оцінюється їм як гріх, оскільки дитячий егоїзм, на його думку, – явище, так сказати, природне, як, втім, і соціальне – наслідок виховання в аристократичних сім’ях. Ускладнюються відносини Н. і з іншими людьми, насамперед з рідним братом Володею, що старше його всього лише на рік і кілька місяців, але й цей розрив здається набагато більшим: брат нестримно віддаляється від Н., викликаючи в ньому гірке почуття втрати, ревнощі й постійне бажання заглянути в його мир (сцена розгрому Н. колекції прикрас брата, які він перекидає разом зі столом). Різкіше й суперечливіше стають його приязні й ворожості (епізод з гувернером St.
-Jerom(o), його самовідчуття, докладно аналізоване автором. “Я був соромливий від природи, але соромливість моя ще збільшувалася переконанням у моїй потворності А я переконаний, що ніщо не має такого разючого впливу на напрямок людини, як зовнішність його, і не стільки сама зовнішність, скільки переконання в привабливості або непривабливості її”. Герой так описує свій вигляд: “Я набагато нижче ростом Володі, широкоплечий і м’ясистий, як і раніше дурний і як і раніше каламучуся цим, Я намагаюся здаватися оригіналом. Одне утішає мене: це те, що про мене тато сказав якось, що в мене розумна пика, і я цілком вірю в це”. Саме в цей період “любимейшими й постояннейшими предметами” міркувань героя стають “відвернені питання про призначення людини, про майбутнє життя, про безсмертя душі…
“. Толстой підкреслює, що в рішенні їх Н. осягає безсилля розуму, попадає в безвихідне коло аналізу своїх думок, втрачаючи разом з тим силу волі, свіжість почуття і ясність розуму (що згодом відіб’ється на загальній концепції особистості письменника). У цей же час зав’язується й перша теперішня дружба Н. із Дмитром Нехлюдовим, під впливом якого Н. приходить до “захопленого обожнювання ідеалу чесноти й переконанню в призначенні людини постійно вдосконалюватися”. “Ю н о с т ь”. Н. – майже сімнадцять Він неохоче готується до університету.
Головне його захоплення – прагнення до морального вдосконалення, що дає тепер їжу не тільки розуму, будячи нові думки, але й почуттю, спонукаючи до діяльного його здійснення. Герой, однак, тверезо усвідомлює різке протиріччя між чудовими планами морального діяльного життя й теперішнім її “дріб’язковим, заплутаним і дозвільним порядком”. Мріяння поки заміняють реальність. В основі їх, як повідомляє герой, чотири почуття: любов до уявлюваної жінки; любов любові, тобто бажання бути улюбленим; надія на незвичайне, марнолюбне щастя й очікування внаслідок цього чогось чарівно^-щасливого; відраза до себе й каяття, що складалися в ненависті до минулому й жагучому бажанні досконалості.
Герой становить життєві правила й намагається випливати їм Все життя його в цей період проходять у черзі падінь і відроджень. Герой надходить на математичний факультет університету, батько дарує йому дрожки з конем, і він проходить перші спокуси свідомості власної дорослості й самостійності, які, однак, приводять до розчарування. Читаючи романи (особливо влітку) і порівнюючи себе з їхнім героями, Н. починає намагатися бути “як можна більше comme il faut” (це поняття він називає “одним із самих пагубних, помилкових понять, щеплених мені вихованням і суспільством”), тобто відповідати ряду умов: відмінне знання французької мови, особливо догана, довгі й чисті нігті; “уменье кланятися, танцювати й розмовляти”; “байдужість до всьому і постійне вираження деякої витонченої презирливої нудьги” і т. д. Саме це поняття, як підкреслює Толстой, – причина помилкової упередженості героя до інших людей, насамперед до студентів, що навчаються разом з ним, які не тільки не менш розумні, чим він, але й знають набагато більше, хоча далеко не відповідають обраним їм критеріям. Фінал повести – провал Н. на екзамені з математики й відрахування з університету. Герой знову вирішує писати правила життя й ніколи не робити нічого дурного
(1 votes, average: 5.00 out of 5)