“Діти війни”
Існує ціле покоління, чиє дитинство припало на часи Великої Вітчизняної війни. Їх так і називають – діти війни.
Сучасні діти навіть не можуть уявити собі, що таке рости під час війни. Зруйновані будинки та звуки пострілів, повітряна тривога та “похоронки” з фронту. У половини дітей війна відняла батьків, бабусь та дідусів, братиків та сестричок. Таке горе не порівняти ні з чим.
Замість дитячих пісеньок діти війни чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки.
Дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора. Або батьків вже не було…
Часто в 14-15 років діти війни вже починали працювати, як дорослі: на заводах, в полі або в госпіталі. Вони вчилися мужності, витривалості, кмітливості. Таку “дитину війни” письменник М. Вінграновський описав в оповіданні “Первінка”. Там дванадцятирічний Миколка купляв корову для своєї родини, вів її здалека додому та годував її, як справжній дорослий господар.
Зараз діти війни вже стали бабусями і дідусями. Їх потрібно поважати, адже війна відібрала у них дитинство. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося.