Динамізм оповіді та психологізм у зображенні персонажів у новелі Гі де Мопассана “Пампушка”
ЗАНЯТТЯ 14
Тема:
Динамізм оповіді та психологізм у зображенні персонажів у новелі Гі де Мопассана “Пампушка”
ПЛАН
– Особливості композиції новели “Пампушка”, провідна думка.
– Причини від’їзду пасажирів з Руана в небезпечний час. Характеристика їх. Ставлення до них автора.
– Образ Пампушки.
– Характеристика прусського офіцера, його роль у новелі.
Завдання для підготовчого періоду
– Повторіть теоретичні відомості про іронію.
– Подумайте, чи можна диліжанс назвати символом?
– Занотуйте оцінку новели Андре Моруа в літературному портреті “Гі де Мопассан”.
– Складіть чайнворди, кросворди, ЛC, літературні ігри та тести.
Література
Гладишев В. В. Епістолярна спадщина як контекст. (Гюстав Флобер про Гі де Мопассана). // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2000. – № 11. – С. 40-41.
Данилин Ю. Й. Жизнь и творчество Мопассана. – М., 1968.
Калитина Н. Г., Гюстав Курбе. Очерк жизни и творчества Мопассана. – М., 1981.
Пащенко В. І. Гі де Мопассан. Нарис життя і творчості. – К., 1986.
Градовсъкий A. B. Сповідь двох жуїрів.
Ревнивцеві О. В. Психологічний аналіз як засіб вивчення художнього твору (на прикладі фрагментів уроків за творчістю Гі де Мопассана, П. Меріме, І. Крилова, Ф. Тютчева) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – № 12. – С. 33-35.
Франс А. Гі де Мопассан та французькі оповідачі // Зарубіжна література. – 1998. – № 6. – С. 4
Інструктивно-методичні матеріали
Ім’я Гі де Мопассана стоїть поряд з іменами Стендаля, Флобера. Існувала усталена думка, що він був найкращим із зарубіжних новелістів XIX століття. Мопассан – засновник жанру психологічної новели і водночас творець бездоганних зразків цього жанру. Створив близько 300 новел, які віддзеркалили соціальні проблеми того часу. Створив яскраву і широку картину дійсності. У поле зору письменника потрапили різні прошарки французького суспільства:
– селянське життя;
– мораль та психологія дрібних буржуа;
– життя та цінності вишуканого товариства.
Це визначило і головні теми творчості новеліста:
– тема франко-прусської війни (“Пампушка”, “Два приятелі”, “Мадемуазель Фіфі”);
– тема долі жінки у суспільстві (“Сімонів батько”);
– тема вірності і зради (” Сповідь”);
– релігії та її впливу на людей тощо.
Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не знала європейська література:
– сюжет і зміст не збіглися (невідповідність між сюжетом і змістом мала різні форми);
– відтворив лише окремий епізод людського буття без чіткого визначення фіналу;
– кожен епізод – прояв глибинних процесів життя, побачити, зрозуміти які автор запропонував читачам;
– сюжет став верхнім шаром, за яким приховалося головне;
Гі де Мопассан застосував специфічні засоби реалізму і психологізму Флобера, учнем якого він був:
– не описувати психології героя – хай про нього говорять його вчинки (патріотичний вчинок Пампушки);
– не викладати подробиці – хай обрана риса дасть гостро і повно відчути ціле;
– не коментувати і не оцінювати – хай говорять дії і підтекст, лексика і барви.
Найдосконалішою за стилем можна назвати новелу “Пампушка” (1880). У “Нарисі “Вечори в “Медані”” Мопассан розповів про те, що група молодих письменників, які зібралися в Еміля Золя у його заміському будинку в Медані, вирішили створити збірку оповідань на тему франко-прусської війни. Мопассану та двом іншим письменникам було доручено написати по одному оповіданню до цієї збірки.
Завдання збірки – боротьба проти шовіністської літератури 70-х років, яка піднімала до небес французьку армію, що потерпіла поразку. Історію, яку розповів у “Пампушці” Мопассан, він дізнався від свого родича, котрий сам був учасником цієї подорожі. Але, взявши сюжет з реального життя, Мопассан зовсім не прагнув натуралістично точно відтворити життєву пригоду з усіма притаманними їй у реальності подробицями і деталями, а вніс у неї цілий ряд змін. Андрієнна Легей – прототип Пампушки – насправді залишилася вірною своїй непримиренній патріотичній ворожнечі до прусського офіцера; і, за словами тих же свідків, вона була вкрай ображена на Мопассана за те, що він примусив Пампушку вчинити по-іншому. Письменник знав особисто Легей: вона померла в бідності після невдалої спроби покінчити життя самогубством, залишивши своєму домовласнику листа з вибаченням, що не може заплатити йому 7 франків.
Збірка “Вечори в Медані” вийшла друком 16 квітня 1880 р., і повість “Пампушка” була визнана найкращою. Історія спротиву та падіння мадемуазель Елізабет Руссе не вичерпала змісту новели. Ця історія вставлена в широку рамку авторської оповіді. Експресія на початку та в кінці новели мала дуже точну адресу: буржуа, “котрі розжиріли і втратили будь-яку мужність у себе за прилавком”, виявилися у фіналі “чесними мерзотниками”. Оцінка Мопассана тісно пов’язана із сюжетом новели.
Сюжет складений із трьох взаємно врівноважених частин: шлях у диліжансі, вимушена затримка на заїжджому дворі, знову диліжанс… Новела розпочиналася картиною відступу французької армії – “не війська, а безладних орд”. У головному сюжеті твору йшлося про подорож 10-х руанців до Гавру. Головна причина подорожі – “потреба в торговельних угодах”, що знову “ожила в серцях місцевих комерсантів”. Відокремивши їх від інших руанців стінками поштового диліжансу, Мопассан дав читачеві можливість роздивитися відібрані екземпляри достатньо пильно. Це й подружжя виноторговців Луазо, “офіцер ордену почесного легіону”, фабрикант із дружиною і граф де Бревіль із графинею. Усі вони відчували себе “товаришами по багатству”. Автор визначив й джерела цього багатства. Один продавав неякісне вино і просто був шахраєм, другий торгував політичними переконаннями, графство третього засноване було на тому, що його предок зумів вдало продати власну дружину, котра стала коханкою короля.
Республіканець – демократ Корнюде, знаний у дешевих пивницях, та дві черниці слугували ніби тлом для розподілу головних акцентів. Шести особам, котрі уособлювали “прошарок людей порядних, впливових, вірних релігії з твердими устоями”, протиставлена продажна жінка на прізвисько Пампушка. Сам вибір професії для героїні новели достатньо іронічний. Луазо чи де Бревілі торгували іншими. Пампушка як товар могла запропонувати тільки саму себе, що й спричинило обурення “порядних” людей, котрі опинилися з нею в одній кареті.
Мопассан вельми далекий від ідеалізації чи героїзації Пампушки. Її портрет достатньо промовисто свідчив про це. Вона “маленька, вся кругленька, заплила жирком, з пухкими пальчиками, перетягнутими в суглобах на зразок в’язки коротеньких сосисок”. Автор посміювався над наївністю й обмеженістю героїні, над її довірливістю та сентиментальністю, і все ж морально зробив її незмірно вищою за “порядних” супутників.
Пампушка з готовністю запропонувала буржуа, котрі нещодавно ображали її, свої їстівні припаси. Переконавшись, що супутники голодні, вона доброзичлива та здатна на самопожертву. їй одній з усієї компанії було дане почуття національної гордості. Щоправда, і гордість, і самопожертва Пампушки вилилися радше в комічну, аніж у героїчну форму. Вона рішуче відмовила прусському офіцерові, котрий домагався її кохання. Для неї пруссак – ворог, і поступитися йому не дозволяло їй почуття власної гідності. Намічена в експозиції тема народної війни отримувала дещо несподіване, трагікомічне продовження у протесті повії. Героїня погодилася тільки внаслідок тривалої психологічної атаки з боку своїх супутників, котрі виявилися набагато хитрішими за неї. Патріотичний порив і несподівана цнотливість Пампушки затримували їхній від’їзд, і вони продали її, як до цього продавали честь і батьківщину. Французькі власники та пруссаки показані в новелі не в стані ворожнечі, а в єдино можливому для них стані купівлі-продажу. Цікаво, що прусський офіцер пасивний. Він вичікував. Луазо, Kappe – Ламадони та де Бревілі, навпаки, розгорнули активну діяльність. Черниці та республіканець Корнюде їм потурали. У кареті, що вирушила із заїжджого двору, перебували ті самі люди, тільки освітлені більш різким світлом. Епізод з подорожньою провізією, повторений двічі, надав розповіді особливої завершеності.
На початку подорожі Пампушка роздала все, що в неї було. Вирушаючи із заїжджого двору, вона не встигла потурбуватися про їжу, але їй уже ніхто нічого не дав, усі поквапливо та жадібно їли по кутках, поки ображена Пампушка мовчки ковтала сльози. Такий фінал викликав у читача майже фізичну відразу до буржуа, котрі працювали щелепами, і співчуття до ображеної у своїх найкращих почуттях головної героїні. Особливості композиції твору:
– експозиція новели дала широку картину навали, опис історичних подій;
– кульмінація новели – протест Пампушки;
– несподівана розв’язка;
– характер героїв розкривався через поведінку;
– події відбувалися в диліжансі подані у ставленні людей з вищого світу до людей з низів;
– автор сам не висловлював прямого ставлення до героїв;
– епізод з порожньою провізією, повторений двічі, надав розповіді особливої завершеності.
ТЕМА: тема народного патріотизму.
ІДЕЯ: викриття ганебного явища, коли бідність призвела жінку до принизливої долі – бути живим товаром у цивілізованому суспільстві, яке голосно кричало про свою добропорядність.
МЕТА: зрозуміти і донести читачам, хто винен у тому, що відбувалося, і
Чи існували сили, здатні протистояти національному розпаду.
ПРОБЛЕМИ: війни, патріотизму, героїзму, класової нерівності, людської чистоти і моральної вищості, деспотизму тощо.
ВИСНОВОК: любов Мопассана до людей “маленьких”, неідеальних, але здатних жертвувати собою заради батьківщини, високих ідеалів, залишатися людьми в самих нелюдських умовах.
Основа – звичайний побутовий анекдот, що переріс у великий витвір мистецтва, основна думка якого – справжніми патріотами були прості люди, жінка – куртизанка. Автор пропонував шукати позитивне – правду, гуманність, патріотизм там, де його, здавалося б, не могло і бути. Тому не випадково головною героїнею стала жінка сумнівної репутації – повія Елізабет Руссе на прізвисько Пампушка. Проте вона стала набагато вище за представників “вищого” світу: Луазо, Каре-Ламадон, Юбер де Бревіль.
СТАВЛЕННЯ АВТОРА ДО СВОЇХ ГЕРОЇВ
Пасажири | Ставлення автора |
Подружжя Луазо | Він – відчайдушний пройдисвіт, хитрий і життєрадісний. Плебейська натура пані Луазо розвернулася на всю ширину |
Пан Карре-Ламадон | Очолив опозицію з єдиною метою – отримати пізніше побільше за приєднання до того ладу, з яким він боровся |
Юбер де Бревіль | Дворянин похилого віку з величавою постаттю, намагався вишуканістю костюма підкреслити свою природну схожість із королем Генріхом IV |
Республіканець Корнюде | Опудало всіх поважних людей |
Диліжанс, у якому їхали тікаючи від ворога герої, символізував Францію. Цим самим автор зробив непомітний перехід від розповіді побутового змісту до всесвітнього рівня оповіді і виніс вирок усьому французькому суспільству.
Ідейну і стильову складність новели створила наявність у ній двох полюсів: зневажливо-насмішкуватого ставлення автора до боязливих і продажних буржуа та співчутливо-захопленого – до французьких патріотів, що відображено в авторській мові низкою оціночних висловів.
Особливості новели “Пампушка”:
– композиція – узагальнення в окремому яскравому епізоді типових конфліктів періоду війни і французького суспільства загалом;
– принцип парадоксу (повія – патріотка);
– пошук справедливості (лицемірство “сильних світу цього” і гідність знедолених, відкинутих суспільством людей);
– здатність автора співпереживати біль разом зі своєю героїнею;
– правдиве зображення дійсності – художній прийом реалізму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)