Деревця-мандрівнини. Твір у публіцистичному стилі
До нас на Великдень приїздив погостювати мій двоюрідний брат Сергій и Радісно поблискуючи очами, він розповів, що їхній клас взяв участь у незвичнім суботнику: разом з мешканцями села хлопці саджали дерева.
– Ну і що в цьому особливого? – запитав я. – Ми теж біля школи саджЛ дерева. Правда, це було минулого року.
– Але смереки і модрини, які ми саджали, незвичайні, – сказав брат.
– Г у чому їхня незвичайність?
– Ці деревця прибули до нас здалеку – з Львівської області.
Як пояснив мені Сергійко, Валківський район
З розповіді
– Учителька, тримаючи саджанець, запитала нас, хто знає, як по-українськи називається ялинка. Діти хором відповіли. І тоді вчителька сказала: “Скільки краси і поезії в цьому слові. Недарма смерека оспівана поетами”. А я дивився на молоденькі ялинки, які вже зайняли своє місце уздовж дороги до школи. Ції деревця були пухнастими, їхнє темно-зелене вбрання так і притягувало поглядЛ Я провів рукою по смерековій лапі, і вона мене не вколола! Я неначе обмінявся з деревцем потиском рук.
– Чудово! – захоплено прошепотів я.
– Ми ще не закінчили роботу, – продовжував Сергійко, – як почав накрапати дощик. Але хлопці і не подумали йти в укриття або відкласти почату спра-І ву. А потім раптово вийшло сонце, і безліч дощинок засяяли усіма кольорами веселки на зелені голок.
– Уявляю, як це красиво! – вигукнув я.
– Приїжджай до нас улітку на канікули,- все побачиш на власні очі, – запросив мене Сергійко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)