Яка ж причина відмови Басі від відокремлений і зміцнений способи життя?

Тут потрібно помітити, що життя поета в Банановій хатині не була самотньої в прямому значенні слова – його нерідко відвідували численні друзі й учні, але перебування тільки серед однодумців – теж свого роду самітність. Це рішення Басі ще раз підтверджує, наскільки глибоко він проникав у суть речей, у цьому випадку в суть ідей дзен-буддизму. Відповідно до цього навчання, у його адептів не повинне бути абсолютних кумирів

Уважаючи Сайгйо одним зі своїх духовних наставників, Басі все-таки критикував його за оспівування самітності. В “Щоденнику

із Сага” (1691) Басі писала: “Людина, що плаче, робить горі своїм хазяїном. Людина, що п’є вино, робить утіху своїм хазяїном… Рядка ж Сайгйо: “Якби не було самітності, важко було б прожити”, – напевно, говорять, що тут самітність стала хазяїном”. Не будемо вбачати в наведеному пасажі прямолінійності Басі – він у своєму житті й плакав, і пив вино, і усамітнювався. Але ніколи не впадав у крайності, тому що сумлінно дотримувався одного із принципів дзен-буддизму: ніяких кумирів – ні на рівні особистості, ні на рівні ідей

И все-таки головним у житті Басі була поезія, їй підкорялося всі, у

тому числі й подорожі. Гідним матеріалом для поезії Басі вважав предмети і явища природи, а не емоції, переживання й думки поета. Відтворити мир, виявити в ньому прекрасне – от завдання поета, а точніше його доля, якщо Мова йде про поета, а не віршотворці. В “Слові про три типи поезії” (1692) Басі дає оцінку людям, яких називають поетами

До першої групи він відносить тих, хто намагається відзначитися на поетичних турнірах, – вони не розуміють, що таке щира поезія. Друга група складається із заможних, впливових людей, яких не хвилює перемога й не засмучує поразку, для них поетичне змагання – звичайна гра. До третьої групи Басі відносить поетів,- їх менше десятка у всій країні,- які “прагнуть удосконалити свій розум, звільнити своє серце, і готуються встати на щирий шлях”. Подорожі, ці зустрічі з життям, давали Басі не тільки матеріал для власної Творчості, а й можливість розширювати коло однодумців, пропагуючи ідеї школи Сьомон серед поетів різних куточків Японії

Саме в останнє десятиліття життя поета почали з’являтися збірники славного “Семитомника Басі” – так називається антологія, що репрезентує найкращі зразки ренку й хайку в стилі “сьофу” багатьох поетів Японії, у тому числі, зрозуміло, і самого Басі. Ці збірники впорядковувалися учнями Басі під його наглядом, до одному з них він написав передмову

От хронологія виходу цих збірників у мир: “Зимові дні” (1684), “Весняні дні” (1686), “Затихле поле” (1689), ” Гарбуз-Горлянка” (1690), “Солом’яний плащ мавпи” (книга перша, 1691), “Мішок вугілля” (1694), “Солом’яний плащ мавпи” (книга друга, 1698). Антологія “Семитомник Басі” мала величезний вплив на весь подальший розвиток поезії жанру хайку. Наслідком подорожей Басі стали кілька добутків, у яких проза чергується з віршами. Японська назва цього жанру – “кикобунгаку” – дослівно переводиться як “література про подорожі”. Європейські японоведи називають ці добутки Басі ліричними щоденниками або подорожніми замітками

Це не зовсім точно, принаймні, потрібно завжди пам’ятати про умовність цих термінів. Якщо ранні добутки цього жанру були щоденниками в повному розумінні слова, тобто щоденними записами (наприклад, “Щоденник подорожі з Тоса” письменника X ст. Ки Цураюки), то в добутках Басі хронологія подій нерідко порушується, майже не згадуються дати, більша частина художнього вимислу. Слово ж “замітки” звучить занадто легковажно у визначенні добутків, на написання яких Басі витрачав іноді по трохи лет


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Яка ж причина відмови Басі від відокремлений і зміцнений способи життя?

Categories: Нові твори

Links