ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ
У давньогрецькій міфології відобразилося ахейське минуле давніх греків, а сюжети і образи мікенської доби стали основою для розвитку їхньої культури. Наприклад, саме в ті далекі й легендарні часи остаточно сформувався давньогрецький пантеон богів, яких стали уявляти не як твариноподібних істот, а як уже відомих нам олімпійців (згадайте вивчене в 6 класі).
Події, змальовані в більшості давньогрецьких міфів та епічних пісень, відбуваються в Мікенську епоху, а найпопулярніші цикли – Фіва́нський, Троя́нський, про подвиги Геракла, про похід
Не менш точно відображено і місце подій – міфологічні боги та герої діють у місцевостях, що були центрами Мікенської культури. Герої давньогрецьких міфів та епосу – це ахейські царі та царевичі, тісно пов’язані між собою родинними зв’язками. Навіть такий, здавалося б, народний герой, як Геракл, належав до царського роду. Як ви вже знаєте, він був безпосередньо пов’язаний з Мікенами, оскільки змушений був служити мікенському цареві Еврісфею і звершити 12 подвигів (згадайте вивчене в 6 класі).
У
Ясон, зібравши найуславленіших ахейських героїв (серед яких був і сам Геракл), на кораблі Арго вирушив у далеку путь через Чорне море до Кавказьких гір. У міфах йдеться про надзвичайні пригоди аргонавтів протягом важкої подорожі; про випробування, які влаштував Ясонупідступний цар Колхіди; про викрадення золотого руна з допомогою колхідської царівни-чаклунки Меде́ї; про втечу Ясона з нею на Арго; про повернення трону законному спадкоємцеві. Історія шлюбу Ясона і Медеї та їхньої трагічної загибелі лягла в основу багатьох творів світового мистецтва.
1 Колхі́да – давньогрецька назва Західної Грузії. Колхідська культура існувала впродовж XIII-VII ст. до нашої ери.
2 Золоте руно – руно (вовна, зістрижена суцільним шаром) чудесного золотого барана, який був принесений у жертву верховному богові Зевсу. Руно охороняв невсипний дракон царя Колхіди.
Фіва́нський цикл міфів пов’язаний з ахейським містом Фі́ви, цар якого отримав жахливе пророцтво, що його вб’є власний син. Злякавшись, він наказав слузі умертвити новонародженого царевича. Проте раб, пожалівши безневинне дитя, таємно відніс його в сусіднє царство, сподіваючись, що так і хлопчик буде врятований, і пророцтво не здійсниться. Немовля потрапило до бездітного правителя Поліба, який назвав його Едіпом. Поліб із дружиною виростили хлопчика в любові, як рідного сина.
Утім щасливе життя юнака завершилося тоді, коли йому провістили, що він не може жити на батьківщині, бо стане вбивцею рідного батька. Вражений пророцтвом, Едіп, не знаючи свого справжнього походження, залишив землю Поліба і вирушив світ за очі. Дорогою йому зустрівся ошатний старший чоловік із почтом слуг, якого Едіп під час запеклої суперечки вбив, не здогадуючись, що це і був його рідний батько.
Мандруючи, юнак прийшов до стін рідних Фів, які потерпали від Сфінкса, чудовиська, яке кожному, хто хотів увійти до міста, загадувало загадку. Якщо перехожий не знав правильної відповіді, Сфінкс його пожирав (або скидав у провалля). Едіп відгадав загадку і звільнив місто від потвори, а вдячні фіванці обрали його своїм правителем.
У наступних міфах фіванського циклу розповідається про страшну кару, що чекала жителів міста, які, самі не знаючи того, віддали трон убивці їхнього царя, та про жахливі нещастя Едіпа. Міфологічний образ царя Едіпа, мотиви невідворотності долі й страждань стали надзвичайно популярними як в античному, так і новітньому мистецтві.
Найпопулярніший троянський цикл міфів присвячений військовому походу ахейців на малоазійське місто Трою, який має реальну історичну основу. Багатство образів, сюжетне і тематичне різноманіття міфів троянського циклу досі залишається невичерпним джерелом для світової літератури.
Міфологічна передісторія Троянської війни та десятирічної облоги міста Трої почалася на весіллі могутнього царя ахейського племені мірмідонців Пеле́я та безсмертної німфи Феті́ди. На їхнє весілля було запрошено всіх богів, окрім богині чвар та розбрату Ері́ди. Ображена Еріда швидко знайшла спосіб помститися: вона посварила богиню шлюбу і подружньої вірності Ге́ру, богиню мудрості й справедливості Афіну та богиню кохання і вроди Афродіту, кинувши на стіл золоте яблуко з надписом “Найвродливішій” (так зване “яблуко розбрату”). Владар богів і людей Зевс відправив бога-вісника Гермеса та посварених богинь у Малу Азію, щоб син троянського царя Пріама Поріс розсудив їх. Юний Парі́с віддав яблуко Афродіті, яка пообіцяла йому найвродливішу жінку у світі – Єле́ну, дружину спартанського царя Менела́я.
Богиня кохання стримала своє слово і допомогла легковажному Парісу викрасти спартанку з дому її чоловіка. Ахейці, обурені чорною невдячністю молодого троянця за щиру гостинність ахейського царя, зібрали численне військо на чолі з мужніми вождями під проводом Агаме́мнона, мікенського царя та рідного брата скривдженого Менелая, і прийшли під стіни Трої. Війна між ахейцями й троянцями тривала 10 років і завершилася лише після того, як ахейці подарували троянцям величезну дерев’яну фігуру коня, в якій сховалися воїни. Завдяки цим хитрощам ахейці проникли в неприступне місто; вони розграбували і знищили багату Трою.
Утім переможний похід об’єднаного війська ахейців у Малу Азію став останнім в історії Мікенської цивілізації – у XII cт. до н. е. племена дорійців, спустошили ахейські землі.
Ахейське населення було або витіснене в гори, або підкорене, значна його частина емігрувала в Малу Азію. Настали “темні сторіччя” в історії Греції – завойовники, знищивши Мікенську культуру, на її місці не створили нічого. Втрачено було не лише політичні та економічні здобутки, а навіть писемність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)