Давньогрецька лірика – ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
У зв’язку із зародженням у Давній Греції нового устрою життя епос починає занепадати. Монументальні твори героїчного змісту, які розлого оповідали про діяння богів та надзвичайні подвиги героїв далекої давнини, не могли відобразити проблем нової дійсності. Поступово в літературу післягомерівських часів увійшли невеликі ліричні твори, які у VII-VI cт. до н. е. завоювали неабияку популярність завдяки тому, що безпосередньо відгукувалися на проблеми повсякденності, політичні події в полісі та могли передати най – тонші душевні переживання
Хоча детальне зображення душевного стану людини в ліриці протиставилося підкресленій відстороненості у зображенні подій в е́посі, грецькі поети не відкинули досягнень попередньої епохи. Вони широко використовували художні прийоми, розроблені епосом, та постійно зверталися до міфологічної тематики.
Давньогрецька лірика, як і епос, виникла з народних пісень і, ставши авторською, тривалий час зберігала фольклорні традиції. Її виконували під акомпанемент музичних інструментів (ліри, кіфари, флейти, труби, сопілки тощо), тому давньогрецький поет одночасно був ще й композитором.
Проте
Декламаційні жанри давньогрецької поезії
Декламаційна поезія народилася і розвинулася в Малій Азії – на батьківщині гомерівського епосу, звідки поширилася на інші території Греції. До декламаційних жанрів належать ямби та елегії, найбільшого розквіту вони набули у VII cт. до н. е. Ці твори спочатку виконувалися у пісенній формі, a пізніше декламувалися. У центрі уваги елегій та ямбів було громадське життя греків, тому автори багатьох таких творів – політичні діячі, філософи чи воєначальники.
Елегії розвинулися з народних поховальних пісень і планів, які виконувалися під супровід флейти. Проте в літературі ці твори набули доволі бадьорого настрою, у них ми можемо зустріти повчання, політичну агітацію, патріотичні заклики, військові настанови, життєві поради, приклади, гідні наслідування, тощо. Для елегій, як і для всіх жанрів давньогрецької лірики, були властиві певні закони віршування, а велична тематика та урочиста мова цих поезій перегукувалася з епічною традицією.
Одним із найвідоміших авторів елегійної поезії став Тірте́й. Відомостей про цього поета майже нема: припускають, що його батьківщина або Афіни, або Спарта, і жив він, імовірно, у середині VII cт. до н. е. У творах Тіртея звучать заклики до захисту рідної землі й народу, оспівується мужність воїнів, виражена активна позиція громадянина міста. ЦІ мотиви стали новими в літературі, оскільки їх ще не знали в часи гомерівського епосу, коли насамперед відстоювалися інтереси вождів й оспівувалися подвиги окремих родовитих героїв, а не всього воїнства.
З іменем Тіртея пов’язана легенда, яка ілюструє надзвичайно важливе значення поезії в житті давніх греків. Під час важкої війни із сусідньою Месенією спартанці за порадою віщуна попросили військової допомоги в афінян. Афіняни, які завжди зверхньо ставилися до грубого спартанського вояцтва, на посміх відіслали до них лише одного кульгавого шкільного вчителя і поета Тіртея1. Але пророцтво виявилося правдивим: Тіртей склав для воїнів настільки запальну патріотичну елегію, що зумів піднести бойовий дух спартанців і вже у першій битві привів їх до перемоги.
Дослідники вважають, що насправді Тіртей був спартанським поетом і вождем-воїном. У своїх патріотичних елегіях і маршових піснях-закликах він патетично оспівував військову звитягу і славну смерть в ім’я батьківщини, давав настанови воїнам, як поводитися в запеклому бою, та засуджував слабкодухих боягузів. Спартанський поет для більшої виразності використовував міфологічні образи (наприклад, в одному з віршів він називає спартанців нащадками Геракла), а щоб підкреслити вояцьку згуртованість, Тіртей часто говорить “ми”.
1 У Спарті заборонялися мистецтва та не визнавалися люди з фізичними вадами.
Піднесені вірші Тіртея стали своєрідним кодексом воїнської честі й набули популярності за межами Спарти. Вони легко запам’ятовувались і виконувалися в походах та перед битвами, воїни навіть змагалися у їх кращому виконанні. Є відомості, що елегії Тіртея аж до IV ст. нашої ери надихали війська і як взірцево патріотичні твори їх вивчали у школах.
Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,
Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.
Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі
Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,
З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,
Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.
Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,
Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.
Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,
Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.
Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи
Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю –
Будемо батьківщину і дітей боронити відважно,
В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.
О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,
Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.
Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,
Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.
Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи
Не покидайте старих, з битви утікши самі.
Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних
Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, –
Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,
Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу,
Рану криваву свою не забувши руками закрити, –
Страшно дивитись на це, соромно бачить очам
Тіло старе без одежі! А от юнакові – все личить,
Поки ще днів молодих не осипається цвіт.
Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він –
Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.
Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,
В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ЕЛЕГІЯ. ПЕНТАМЕТР
Еле́гія (грец. – очеретяна сопілка, тужлива пісня, скарга) – жанр ліричного твору сумного характеру.
Елегія як жанр давньогрецької лірики характеризувався тематичним розмаїттям і поєднанням двох віршованих розмірів. Такий елегійний двовірш складався з гекзаметра (шестимірника) і пента́метра (п’ятимірника).
Пентаметр своєю чергою утворюється подвоєнням першого піввірша гекзаметра. Відповідно схема цього віршового розміру така:
У наступні літературні епохи елегії втратили чітку побудову, проте визначальним став сумний настрій цих творів.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи з твором
1. Розкажіть про причини занепаду епосу і розвитку лірики (поезії) у Давній Греції.
2. Що стало основою для виникнення авторської поезії?
3. Назвіть головні особливості декламаційної і пісенної поезії.
4. Що вам відомо про елегію як жанр давньогрецької літератури?
5. Розкажіть про особливості елегій давньогрецького поета Тіртея. Яка тематика переважала в його творах?
Працюємо над текстом твору
6. Виразно прочитайте елегію Тіртея “Добре вмирати тому…”.
7. Які вчинки поет вважає ганебними для чоловіка?
8. Який ідеал воїна проповідує поет у своїх творах? Що є найважливішим в особистості воїна?
9. Наведіть приклади антитези у творі. Яку думку підкреслює поет за допомогою цього прийому?
10. Літературознавці називають елегію “Добре вмирати тому…” маршовою. Доведіть або спростуйте цю думку.
11. Поясніть, чому елегії Тіртея були такими популярними серед воїнів-спартанців.
Узагальнюємо і підсумовуємо
12. Зробіть висновок про роль митця в історичній долі країни.
13. Поміркуйте, чим сучасні армійські маршові речівки нагадують елегії Тіртея.
Пов’язуємо новий матеріал з вивченим раніше
14. У 7 класі ви вивчали вірші (“Пісня солдатів з Вестерплятте” Константи Ільдефонса Галчинського, “До побачення, хлопчики” Булата Окуджави та інші). Порівняйте твори європейських поетів XX століття та давньогрецького поета Тіртея VII століття до нашої ери.
15. Визначте, що є спільного у віршах різних епох на воєнну тематику.
Виконуємо творчі завдання
16. Спробуйте скласти свою невеличку елегію патріотичного змісту.
17. Які заклики ви використаєте у своїй елегії?
Для тих, хто хоче знати більше
У сучасній українській армії для піднесення військового духу, крім патріотичних пісень, використовують речівки:
Ми любим свій народ
І нашу рідну мову.
Вперед усі ідем,
Як браві вояки.
І мова наша ллється
Чудова солов’їна.
І знов уже давно
Протоптані стежки.
Ідуть сини твої,
Кохана рідна ненько.
Своїх дідів нащадки
На захист твій йдемо!
Ця речівка, розміщена на воєнно-історичному форумі, виконується вояками 26-ї артилерійської бригади.
Пісенна лірика
Водночас із декламаційною у Давній Греції розвивалася пісенна поезія, яка зберігала зв’язок з музикою й отримала назву ме́ліка (від грецького слова мелос – пісня1). Виникла мелічна поезія на острові Ле́сбос, що розташований недалеко від західного узбережжя Малої Азії. Впродовж VII-VIстоліть до нашої ери Лесбос був музичним і літературним осередком Давньої Греції, тут жили й творили видатні митці, які вміло поєднували багатство мелодій із небувалим досі різноманіттям поетичних форм.
Меліка представлена гімнами на честь богів, святковими й обрядовими піснями, а також творами на любовну, військову і навіть політичну тематику. Пісенна поезія, яку виконував сам поет чи соліст, отримала назву сольної, а ту, що виконував хор, стали називати хоровою.
Сольна лірика походить від народних любовних, весільних і застільних пісень, тому вона переважно відображала особисті переживання окремої людини і характеризувалася простотою мови, різноманіттям жанрів та тематики. Натомість хорова ж поезія, витоками якої були народні величальні пісні та обрядові гімни, оспівувала події загального значення, унаслідок чого набула більш урочистого характеру і супроводжувалася не тільки музикою, а й танцями. Завдання поета полягало в тому, щоб досягти найбільшого емоційного впливу на публіку гармонійним поєднанням музики, поезії і танцювальних рухів. До наших часів збереглися лише деякі тексти меліки, а яким був музичний і хореографічний супровід – можна лише здогадуватися. Дослідники вважають, що, втративши музику, ми, на жаль, втратили більшу частину мелічної поезії.
Найяскравішою поетесою античності називають авторку мелічних віршів Сапфо. Ця аристократка з острова Лесбос жила наприкінці VII – у першій половині VI ст. до н. е.
Про Сапфо відомо, що вона заснувала для дівчат школу, яку називала “домом муз” і де навчала їх поетичного мистецтва, музики, танців і співу. Вона прагнула пробудити у своїх вихованках усвідомлення жіночності, витонченості почуттів і краси навколишнього світу. Деяким зі своїх учениць вона присвятила неперевершені поезії, сповнені ніжних переживань.
Дослідники з’ясували, що Сапфо була авторкою 8 книг, але нам відомі лише кілька її віршів та окремі уривки. На відміну від сучасників, які у віршах велику увагу приділяли війні й політиці, поетеса головною темою своєї сольної ме́ліки обрала кохання, утверджуючи ідеал жіночої краси. Сапфо створила прекрасну мову витончено-пристрасної лірики.
Для любовних переживань Сапфо обрала надзвичайно ошатне тло: весна, рожевий захід сонця, ніжні трави, сповнені квітами ниви. Яскраві картини природи доповнені чудовим “ароматом мира”, “запашних вінків і з троянд, і з фіалок”, запахом “солоного моря” і “солодкої медуниці”. Картини природи передають стан душі закоханої, її прагнення насолоджуватися життям:
Жереб мені
Випав такий:
Серцем палким
Любити
Ласку весни,
Розкіш, красу,
Сонця ясне
Проміння.
Сапфо у своїй ліриці звертається до мотивів народних пісень, використовує міфологічні сюжети та образи. Наприклад, вона зображує весілляГектора і Андромахи, викрадення Єлени троянцями; звертається з молитвою-благанням про допомогу до богині кохання і вроди Афродіти, а її сина – бога любові Е́роса (або Ерота) – називає “гіркотно-сладісним непереможним” чудовиськом. Поетеса сприймає кохання як джерело щастя і мук та вперше в Давній Греції оспівує всеохопну жіночу пристрасть.
На відміну від авторів епічних творів, які описували вчинки героїв, а не їхні психічні стани, Сапфо більше уваги приділяє внутрішньому світу людини. З небувалою щирістю й емоційністю вона передає стан любовного томління, ревнощів, глибокого смутку у відомому фрагменті, який вчені вважають весільною дівочою піснею:
ЛЮБОВ
Мов боги, здається мені щасливий
Муж оцей, що, сівши напроти тебе,
Сміх принадний твій і солодкий голос
З уст твоїх ловить.
Гляну я – серце моє то стихне,
То заб’ється так, що тамує віддих,
Трачу голос я – на губах розкритих
Слово німіє.
Раптом жар тонкий пробігає тілом,
В білий день мені ув очах темніє,
Слів не чую, тільки дзвенить у вухах
Дзвін невгамовний.
Сапфо вдихнула новий струмінь у поетичне мистецтво, збагатила лірику темами та віршовими розмірами, змогла віднайти пристрасну поетичну мову щемливих і болісних почуттів, які мають над людиною величезну владу. Сапфо вважають однією із найталановитіших поетес в історії людства, а митці досі використовують її творчі досягнення.
Барвношатна владарко, Афродіто,
Дочко Зевса, підступів тайних повна,
Я молю тебе, не смути мені ти Серця, богине,
Але знов прилинь, як колись бувало:
Здалеку мої ти благання чула,
Батьківський чертог кидала й до мене
На колісниці
Золотій летіла ти. Міцнокрила
Горобина зграя, її несучи,
Над землею темною, наче вихор,
Мчала в ефірі.
Так мені являлася ти, блаженна,
З усміхом ясним на лиці безсмертнім:
“Що тебе засмучує, що тривожить,
Чом мене кличеш?
І чого бажаєш бентежним серцем,
І кого схилити Пейто1 повинна
У ярмо любовне тобі? Зневажив
Хто тебе, Сапфо?
Хто тікає – скрізь піде за тобою,
Хто дарів не взяв – сам дари вестиме,
Хто не любить нині, полюбить скоро,
Хоч ти й не схочеш…”
O, прилинь ізнов, од нової туги
Серце урятуй, сповни, що бажаю,
Поспіши мені, вірна помічнице,
На допомогу.
1 Пейто (з грецької мови – переконання) – супутниця богині кохання Афродіти; богиня, яка володіла даром переконувати.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ЛІРИКА
Поняття лірика не було відоме в Давній Греції, воно виникло вже пізніше – у період еллінізму, тобто у IV ст. до н. е. – I ст. н. е. У цей період лірикою називали тільки ті поетичні твори, які виконували під супровід музичного струнного інструмента ліри. Поступово словом лірика стали позначати всю пісенну поезію, яку раніше в Давній Греції називали мелікою.
У наш час, як вам відомо, лірикою називають: 1) поетичні твори невеликого обсягу, які відображають почуття і настрої ліричного героя; 2) один із трьох літературних родів (епос, лірика і драма).
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи з твором
1. Розкажіть про особливості мелічної поезії. У чому полягала відмінність у виконанні мелічної і декламаційної лірики?
2. Що вам відомо про сольну меліку?
3. Розкажіть про особливості меліки Сапфо.
Працюємо над текстом твору
4. Прочитайте вірш “Барвношатна владарко, Афродіто…”.
5. Згадайте, хто така Афродіта.
6. Яким постає образ давньогрецької богині у вірші-молитві Сапфо “Барвношатна владарко, Афродіто…”?
7. Які епітети використовує поетеса в зображенні богині?
8. На вашу думку, про що хоче просити Афродіту лірична героїня твору?
9. Знайдіть приклади метафори.
Узагальнюємо і підсумовуємо
10. Поясніть відмінність у тематиці творів Сапфо та Тіртея.
11. У чому реалістичність зображення нерозділеного почуття у вірші?
12. Поміркуйте, якби в наш час існували мелічні поети, то як би виконували сольні й хорові поетичні твори?
Пов’язуємо новий матеріал з вивченим раніше
13. Згадайте з вивченого у 5 класі, які твори ми називаємо віршами.
14. Згадайте вірші про кохання з програми 7 класу (“Моя любов” Роберта Бернса, “Чуєш, ти чекай мене….” Костянтина Симонова та інші).
15. Що спільного, а що відмінного у цих творах? Чи у всіх віршах присутні міфологічні мотиви?
Виконуємо творче завдання
16. Опишіть картину художника Л. Альма-Тадема, на якій зображені Сапфо та Алкей – автори сольної меліки.
17. Як художник передав особливості сольної мелічної поезії?
18. Сапфо писала вірші на еолійському діалекті давньогрецької мови (див. сторінку 73). Поміркуйте, чи можуть сучасні греки читати вірші Сапфомовою оригіналу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)