Давайте поклонятися доброті

Перенесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. У білому плащі з’являється він перед людиною років двадцяти семи. Людина цей – кликали його Иешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму. Арештант хотів було виправдатися. “Добра людина!..”, але його “навчили” дотримувати етикету: Крысобой вийняв бич і вдарив арештованого по плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собі прокуратор: “люте чудовисько”. Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир

розділений на пануючим і подчиняющихся їм; що всесильно римського імператора, а в Ершалаиме він намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. І раптом з’являється хтось, що думає інакше. В Иешуа своя життєва філософія: “злих людей немає на світі”, є люди нещасливі, скривджені на життя

У його невинності прокуратор переконався відразу. І в нього вже зложився план дій: він оголосить Иешуа божевільним і вистеле на острів у Середземнім морі, туди, де перебуває його резиденція. Але цьому плану не призначено було втілитися в реальність. Иешуа стратили

За що його стратили? Иешуа страчений за те, що ніс

людям добро, за те, що вважав їхніми людьми, за те, що був людиною духовно незалежним, мав високу душу й високий рівень свідомості, за те, що наважився сказати своє слово про добро, про “щиру” любові кчеловеку.

А Понтій Пілат? Його могутність виявилася мнимим. Він боягуз, він вірний пес кесаря й усього лише пішак у руках імператора. Але совість мучить його, тому він і наказує вбити негідника Іуду. Зверніть увагу: “Але совість мучить його”. Совість – перша ознака того, що людина стала на шлях добра. Так що є добро? На мій погляд, добро – це сполучення совісті з “духовними” правилами людини, а також постійна боротьба добрих якостей людини сплохими.

А що ж Воланд? Він втілення зла, а в романі карає тих людей, у кого є людські пороки, які властиві злу. Мені не зрозуміло, навіщо Воланд карає їх. Наприклад: Степан Лиходіїв, велика людина в культурному світі Москви, – ледар, розпусник, п’яниця; Никанор Іванович Босий – хабарник; Соків, буфетник вар’єте, – злодій…; а на сеансі чорної магії в московському вар’єте Воланд і в прямому, і в переносному значенні роздягає деяких громадянок, що рвуться на сцену за дармовим добром. На жаль, мир виявився таким, що лише диявол став подобою судді, адже саме він віддав у романі всім по заслугах

А Майстер? Що стало з ним? Йому відкрилася істина, і він ступнув назустріч добру, щоб виконати те, навіщо прийшов на землю, – написати роман про Ісус Христі. Але такий герой не вписав у суспільство, що існувало в тридцятих роках двадцятого століття в Москві. Зграя літературних критиків накинулася на нього, і Майстер так само, як і Иешуа, повинен заплатити за право проголосити свою істину. Вічне прагнення людей до добра неодолимо. Пройшло двадцять століть, а Ісус Христос – уособлення добра й любові – живий у душах людей. До його образа зверталися й будуть звертатися люди. Виходить, не можна знищити добро на нашій Землі, тому що воно “живе” у нас самих. І поки на ній будуть жити люди, добро нікуди не зникне

Але, на жаль, особливо зараз стало необхідно частіше замислюватися над цим, тому що треба бути добріше друг до друга, слухати, почувати душі інших, не проходити повз людей, що кличуть на допомогу. Погано, коли люди, прагнучи до власного благополуччя, забувають про те, що існують, живуть вони в цьому світі не одні, що навкруги теж люди, про які потрібно думати, з якими необхідно вважатися. Черствість душі – найстрашніша хвороба на світі. А. П. Чехов говорив: “Поспішаєте робити добро”. Якщо ми будемо спочатку просто не обертати уваги на чуже горе, заглушати голос власної совісті, переконуючи себе в тім, що потім надолужимо упущене, а поки й без того багато турбот, то тим самим ми вб’ємо в собі сама коштовна якість – здатність робити добро. Це огрубляет наше серце, покриває його непроникною кіркою, крізь яку вже не проб’ються благання про допомогу. Після втрати доброти відбувається неминуча втрата моральності. Така людина здатна вже на все.

Необхідно боротися із цим, не допускати переродження людини, і не дивно, що більша частина добутків сучасних письменників присвячена цій темі. Автори призивають нас бути добріше, душевніше один з одним, згадуючи історію, уроки минулої війни. Одним з таких авторів був Василь Шукшин. Його добутки перейняті великою любов’ю до своєї землі, до людей. Та сердечність, який перейняті кожне слово, кожний рядок його добутків, показує, як дороги письменникові його Батьківщина, прості люди. Він любить усе: і небо, і птахів, і шелест вітру. По-моєму, В. Шукшин своєю любов’ю, теплотою, щиросердністю, простотою й високою моральністю зумів охопити все. Кращі його герої – такі ж, як і він сам. Їх відрізняє щирість, глибоке розуміння інших, моральна чистота. Єгор Прокудин в “Калині червоної” – образ людини, що глибоко переживає. З темного злодійського миру він ступнув у нове й світле.

Його душа залишилася чистої, він не хоче вертатися в минуле. Автор показує, що щира доброта й моральність не можуть зникнути

Герой добутку “Живе такий хлопець…” вражає безпосередністю й добротою. Він може щось наївно “загнути”, але в душі він прекрасний. Василь Шукшин, показуючи таких людей, змушує повірити в добро, у його силу. Моральність і доброта – великі сили, і треба правильно їх розуміти

Добро виховує й звеличує людини, а злість і байдужість принижують його. Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш назви людини

Любов і добро привели нас в 1945 році до великої Перемоги. Віра в добро веде нас по життю зараз. Страшно зустрічатися із черствістю й брутальністю. По-моєму, необхідно вірити в людей, краще в них, необхідно суворо карати зло. Можна вилікувати людство від цих страшних хвороб

Сьогодні неможливо відкрити газету й не знайти в ній статтю про чергове вбивство, згвалтування або бійку. З кожним роком злочинність росте усе більше й більше. Люди злі й ставляться друг до друга вороже. Але я вважаю, що навіть у самої злої людини в серце є хоч крупинка добрих почуттів, і дуже рідко, але все-таки зустрічаються в наш час по-справжньому добрі люди. Але таким людям дуже складно жити, тому що їх не розуміють, а найчастіше нехтують і намагаються яким-небудь образом обдурити або принизити. Деякі автори спробували підняти у своїх добутках питання добра й зла, доброго відношення між людьми

Я вважаю, що воістину самою доброю людиною, що ніколи й нікому не зробив нічого поганого, є Ісус Христос, якого навіть вірніше буде назвати богочеловеком. Одним з авторів, які написали про нього у своїх добутках, був М. А. Булгаков. Письменник показав у своєму романі “Майстер і Маргарита” особисту версію життя й смерті Христа, якого автор назвав Иешуа Га-Ноцри. Все своє недовге життя Иешуа затворів добро й допомагав людям. Саме ця його доброта приводить Га-Ноцри до смерті, тому що люди, що коштують у влади, побачили в його діях якісь злі наміри. Але, незважаючи на зрадництво й побої, отримані від людей, Иешуа, закривавлений і побитий, однаково називає всіх їх, навіть Марка Крысобоя – “холодного й переконаного ката” – добрими людьми. Сам прокуратор Понтій Пілат, що ніколи не цікавився долями злочинців, що проходили через нього, захопився Иешуа, чистотою його душі й учинків. Але острах втратити влада й упасти в немилість зробили своє: Пілат затверджує смертний вирок Иешуа.

Прочитавши ці добутки, розумієш, що не так вуж багато у світі добрих людей і що не так вуж легко робити добрі вчинки. Я вважаю, що якщо кожний буде робити більше гарного для інших, то жити полегшає й веселіше.