Колоритність характерів возного, виборного, Миколи (“Наталка Полтавка” Котляревського)

У п’єсі “Наталка Полтавка” в сатиричному плані подано Образи возного й виборного. Возний – дрібний урядовець, що “помазався паном”, “юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить!” З цинічною відвертістю виправдовує він хабарництво, несправедливість, які панували в тогочасному суспільстві. Вовча мораль возного найвиразніше проступає в його пісні “Всякому городу нрав і права…” Возний проповідує огидну мораль здирників і гнобителі:
Всякий, хто вище, той нижчого гне, –
Дужий безсильного

давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Характер хапуги й здирника розкривається не прямолінійно. Поступово, іноді мимохідь, драматург показує способи його збагачення. Майстерно володіє письменник основним принципом реалістичної типізації – засобами розкриття різних рис характеру людини. Возний зображений не тільки як хабарник. Не раз у п’єсі виявляється його певна освіченість. Він добре обізнаний з українськими літописами. Але це в нього йде не від любові до культури рідного краю, а з його житейської, судової практики, щоб довести права своїх клієнтів на дворянство,

він змушений ритися в літописах, обгрунтовуючи походження панків від шляхти, від значної козацької старшини.
Обізнаний возний і з театром, але й тут виявляється його груба натура. Возному хотілося, щоб на сцені справді вбивали, – тоді б, мовляв, було “за що гроші платити”. Знає возний і літературу, зокрема вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Ллє й тут слова возного – брехня пана, а не погляди освіченої людини. І. Котляревський розкриває, що то за любов: “Люблю тя, дівицю, как жадный волк младую ягницю”. Любов до Наталки не заважє нозному одночасно відвідувати і “вдовствующую дякониху”.
Незважаючи на “каяття”, возний загалом тип негативний. Сцена самого “каяття” має гумористичний характер Слова його: “Я – возний і признаюсь, что от рождения моего расположен к добрим ділам; но за недосужностію по должности і за другими клопотами доселі ні одного не зділал”, – викликають завжди сміх.
Виборний Макогоненко, представник сільської влади, у порівнянні з возним – маленький грішник. За характеристикою Миколи, “хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже”. Микола викриває його хитрощі, удавану добрість. Розуміє й Наталка, що Макогоненко “до всей біди провідця”. Він знається з чиновниками, запобігає перед панами і поступово втрачає зв’язки з односельцями. На словах виборний схвалює заходи по боротьбі з хабарництвом, а насправді і сам з вигодою для себе погоджується “хожденіє іміти” по “сердечному ділу” возного.
Він розуміє, що Наталці потрібен чоловік, який був би справжнім господарем, і в той же час радить дівчині вийти за возного заміж. Виборча посада, спілкування з чиновниками й панами навчили його лицемірству, улесливості. Возний цінує вміння Макогоненка “вернутись… хитро, мудро, недорогим коштом”. Та й Микола підмітив у нього цю рису. Поведінка виборного в хаті Терпилихи – найкраще тому підтвердження. То співчуттям, то лестощами, то звинуваченням Наталки в невдячності й безсердечності до матері він добивається згоди дівчини на одруження з возним. До бідних людей Макогоненко ставиться зверхньо. Миколу називає “йолопом”, а Петра – “пройдисвітом”, “ланцем”. Слідом за возним погрожує Терпилисі й Наталці арештом та ув’язненням: “О, так! так! Зараз до волосного правленія та і в колоду”.
Однак у виборного час від часу перемагає здоровий глузд, він правильно характеризує Наталку: “От вам і Полтавка! Люблю за обичай!” і Петра: “Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!” Очевидно, ще не зовсім втратив виборний совість, зв’язки з простими людьми.
Образ виборного типовий. У ньому драматург зібрав і талановито узагальнив найістотніші риси представників сільської верхівки, показавши їх у живій, конкретній обстановці.
Вірним другом Петра є безталанний сирота, бурлака Микола, який каже про себе: “Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту…” Його позитивні риси: розум, дотепність, енергійність, глибоке розуміння життя людей. І. Котляревський майстерно розкрив характер Миколи – життєрадісної, жартівливої людини.
Микола любить рідний край, радіє навколишньому світу і хорошим людям, змінам, які відбуваються для загального добра. Він задоволений, що в Полтаві проходить велике будівництво: упорядковуються вулиці, зносяться старі будинки, а на їх місці споруджуються нові, прокладаються тротуари. У своїх піснях він висловлює патріотичні почуття, славить дружбу російського та українського народів, їх спільну боротьбу проти ворогів.
Бурлаку Миколу тягне до такого ж, як і сам, тому він одразу братається з Петром і береться допомогти йому. Щирий і доброзичливий, Микола підбадьорює Петра і Наталку, заохочує їх до боротьби за своє щастя.
Отже, у реалістичному плані розкриті в п’єсі образи возного Тетерваковського, виборного Макогоненка, Миколи дають нам уявлення про різні соціальні групи старого українського села. Якщо бурлака Микола виступає носієм моралі народу, то возний і виборний репрезентують сільську верхівку з її поглядами на життя, на місце і роль людини в антагоністичному суспільстві.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Колоритність характерів возного, виборного, Миколи (“Наталка Полтавка” Котляревського)

Categories: Твори з літератури

Links