Данський римлянин – Гораціо, тінь Гамлета
У першій сцені першої дії трагедії з’являється персонаж, який спостерігатиме за подіями протягом всієї п’єси. Гораціо, як тінь, супроводжуватиме Гамлета. Першими словами героя на сцені буде перша частина своєрідного пароля. На оклик Франціска “Стій! Хто тут?” Гораціс відповідає: “Країни друзі.” У цих словах сформульовано життєве кредо молодої людини, котра отримала європейську освіті мріяла про освіченого монарха, який би побудував державу спираючись на право і закон.
Таким королем у майбутньому Гораціо хотів би бачити
Герой добре знає не тільки історію Риму, а і данську давнину. У розмові про минулі події своєї батьківщини, герой зацікавлено розповідає про те, що відбувалося Е країні десь понад тридцять років
Для нього Гамлет – “хоробрий… в усьому світі відомий за відвагу”. Переймаючись монументальністю минулого, Гораціо навіть не помічає, що виставляти на один щабель людське життя та майно антигуманно і аморально, що вбити “за договором” – це все ж таки вбити. Ренесансні ідеї, постулювання цінності людського життя для Гораціо не є основою і суттю його світосприйняття.
У трагедії Гораціо – єдина людина, яка (не повністю, але як може) розуміє принца і є вірним охоронцем його потаємних думок.
У другій сцені третьої дії Гамлет говорить: “Гораціо, з-поміж усіх людей, з якими я стикався, ти – найкращий” [11; 308]. Чим привертає увагу до себе Гораціо? Гамлет пояснює: “Бо ти такий, що і в стражданнях не страждаєш, рівно приймаєш вдячно долі ласку й гнів”. Внутрішня незалежність не демонструється, не виставляється героєм.
Так, на початку твору він застерігає Гамлета не йти за Привидом, а потім радить королю і королеві не відмовляти божевільній Офелії в аудієнції. “Із нею слід би побалакать, бо вона у розумах непевних може лихі гадки посіяти”. Він бачить у принці Гамлеті короля своїх мрій і захоплено перериває його розповідь про підготовлену загибель Розенкранца і Гільден-стерна піднесеним вигуком: “Оттак король!” Але іншим разом Гораціо застерігає принца проти двобою з Лаертом. Він боїться за життя принца, однак не збереже його.
Зі смертю Гамлета Гораціо втрачає надію на побудову нової держави, яка б трималася на праві та законі. Не судилося. За античною, скоріш римською, традицією, Горацій готовий, як канонічний стоїк, випивши отруту, гідно піти із життя: Прохання Гамлета залишає героя живим: “Колити муж – облиш, дай келих! …Яке спотворене ім’я, Гораціо, лишиться тут, коли підеш і ти?”. Зі словами Гамлета відроджується для Гораціо сенс життя. Він залишається жити, щоб розповісти про події, свідком яких був. Тепер друг і васал принца – творець і зберігач історії про Гамлета, данського принца, який так і не став королем. Уже може здійснитися мрія життя Гораціо, оскільки перші державницькі кроки нового монарха реалізуються за його участю і за його рекомендаціями. “Спішімо, поки вражений народ, щоб лих, і змов, і помилок уникнуть”, – скаже він Фортінбрасу.
У діалозі Гамлета з Гораціо нібито стверджується безглуздість людського життя: “Великий Цезар вмер, і глина – він”. Проте читач розуміє, що фізичному небуттю протистоять пам’ять, слава, великі і добрі діяння. Подібні думки можуть врятувати людину від пустоти та відчаю. До розмови про вічне підключаються не тільки гробокопи чи Гамлеті Гораціо, а і читачі. Діалог перетворюється в полілог. Таким чином драматург розширює територію емоційного впливу думки, змушуючи всіх, хто потрапив у вир подій трагедії, стати активними співучасниками давньої історії. Фінал трагедії змушує читача повернутися до початку. Згадаймо, зав’язка дії відбулася з появою Гораціо, він же залишається на сцені (поряд з Фортінбрасом), коли все скінчилося. Головний герой загинув, але дія триває. І саме другорядний персонаж, за волею драматурга, завершує історію, підштовхуючи читачів і глядачів до роздумів.
Позиція кожного з героїв у п’єсі перевіряється наявністю своєрідного двійника. Співіснування двох (а то і трьох) персонажів, самореалізація яких є схожою, відбувається у постійному діалозі. Драматург дає можливість читачу простежити процес народження та кристалізації думки, позиції, вчинків героя. Підтвердженням цього є прелюдія до поховання Офелії (дія 5, сцена 1), в якій з’являються два гробокопи. Місце дії – кладовище – не дозволяє чекати на веселі події, проте в цій сцені страх перед потойбічним поступається здоровому глузду, трагедія – філософії.
Кожен із героїв веде свою партію. Перший Гробокоп чітко тримається логіки. Він намагається все перевірити нею:”., .кожна дія має три складові частини: вчинок, діяння й виконання: Стихія життя в його поданні постає скерованою і підвладною. Можливо, подібне ставлення до дійсності допомагає герою не втратити розум, не впасти у відчай від несправедливості світу і навіть зберегти почуття гумору, яке проявляється в його міркуваннях про права вельможних людей. І якщо Другий Гробокоп потрапляє в конфлікт з реальністю (“Коли б вона та не була вельможною панною, то її б і не ховали по християнському обряду”, – скаже він про обряд поховання Офелії), то Перший перевіряє сьогодення минулим і цим підтримує рівновагу власного буття. Він згадує біблійні часи, сприймаючи все, що відбувається сьогодні, як “виконання” пророцтв. Для нього закономірність того, за чим він спостерігав стільки років, є підтвердженням справедливості вищого Божого промислу
Мудрість подібного ставлення до життя вражає Гамлета, принц готовий прийняти досвід простої людини як урок. Після спілкування з Першим Гробокопом Гамлет доходить висновку, що треба “говорити обережно, бо інакше двозначності згублять нас “. Задавшись пи – танням, як виглядав Олександр Македонський у землі, принц вигукує: “На який низький ужиток можемо ми піти.
Образ Гамлета постає в усій повноті, у взаємозв’язках з усіма персонажами. Адже кожен такий персонаж має своє завдання, свою правду і висвітлює якусь грань характеру головного героя.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)