Цитатна характеристика Марусі Чурай та героїв поеми
Маруся Чурай – головна героїня поеми Ліни Костенко. Це горда та обдарована дівчина, мешканка Полтави часу Гетьманщини, яка складає пісні для козацтва. Її обранець – Гриць Бобренко, який виріс без батька, теж козак…
“Я ж лицаря чекаю, козака…” – каже романтична та запальна Маруся про коханого, наділяючи його найкращими властивостями, яких він і сам не має. Вона проводжає його до походу, як найвірніша дружина.
“Нема ж бо слави у дому сидячому.
Про себе, милий, думати не час…
Я цілувала його віченьки,
Аж
Щаслива тобі цяя ніченька,
Остання, може, у нас!..”
Відданість Марусі коханому тим паче дивна, адже обранець тягне з весіллям, не хоче одружуватись. А час плине:
“Прив’язала баклагу йому до сідла.
Недалеко, лише до воріт, провела.
Ну, бо хто ж я йому, ні сестра, ні жона.
Засміюся при всіх, а заплачу одна….
Бо я така зробилась, як черниця.
Куди вже там співать про молоду?”
Гриць Бобренко с заможної родини, але ласки від матері не мав. Удова Бобренчиха все життя рахує гроші, більше її нічого не цікавить:
“Бобренки, ті не дуже бідували.
Вони
Бобренчиха лишилася вдовою,
Лютіша стала до роботи вдвоє.
Було, не вип’є, бідна, і не з’їсть,-
Уся пішла в роботу і у злість.
Така уже зробилась, як Яга.
Все на курей накрикує: “Гай-га!”
Бобренчиха ненавидить Марусю через власну обмеженість, адже її цікавить лише багатий посаг невістки. Для цієї жінки не існує кохання. Гроші – от і все, що цікавить стару в майбутній невістці. Для ролі невістки добре підходить Галя Вишняк, а от Маруся аж ніяк.
“Пісні у неї – то велика-туга,
А серце в неї горде і трудне.
Твоя любов до неї – то недуга.
Видужуй, сину, пожалій мене.
Хіба то дівка? То ж таки ледащо.
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з’їхали нінащо,
А з нею геть вже зійдемо на пси…”
“Така мені від тебе, сину, дяка.
Живу, роблю, гарую цілий вік.
Та все ж одна.
Тягну, як шкапиняка…”
Багато хто не може зрозуміти талант Марусі, як Бобренчиха:
“Які там “Засвіт встали козаченьки”?
А цілий полк співає. Дивина.
Це щось для дівки, сину, височенько.
Не вірю, щоб складала це вона…”