Гамлет – головний герой однойменної трагедії Шекспіра, принц Данський. У нього є мати, дядько, друг Гораціо і кохана – Офелія. Батька, щоправда, у Гамлета немає, але що вдієш – усі люди колись умирають. Принц був, мені здається, щасливий. Доти, поки не довідався, що його мати, королева Гертруда, вийшла заміж за брата свого покійного чоловіка – Клавдія, який став тепер королем Данії. Принц у розпачі – адже з дня смерті його батька пройшов лише місяць! І це, як він вважає, зрадництво матері поклало початок усім його нещастям. Незабаром Гамлетові
з’являється привид його батька і просить помститися за нього. Привид повідомляє сину, що був отруєний Клавдієм. Саме ця зустріч відкриває Гамлетові очі на все зло, що його оточує. І двір, на думку принца, розсадник цього зла. Гамлет страждає, адже рідний дім для нього тепер – осине гніздо. Король ніколи не відчував ніжності до племінника, а тепер і зовсім змушує придворних шпигувати за ним. Королева… Вона по-своєму любить Гамлета, але зовсім не розуміє його. Для Гамлета ж вона – лише дружина негідника Клавдія. Очевидно, розчарувавшись у вірності і відданості жінок, принц кидає і прекрасну, лагідну
Офелію, що незабаром божеволіє і гине. Гамлет мучиться своєю бездіяльністю. Йому кілька разів випадала можливість помститися за смерть батька – і він упускав кожну. За фатальним збігом обставин замість короля він убиває канцлера Полонія, батька Офелії. Вузол затягується. Гертруда просить Гамлета пояснити причину його зухвалої поведінки. У відповідь він обіцяє матері розбити їй серце, якщо воно остаточно не скам’яніло. Гертруда молить про пощаду, але Гамлет невблаганний. Ця сцена справила на мене особливо сильне враження. З одного боку, я розумію поведінку Гамлета, його біль, але з іншого – не можу прийняти такого жорстокого поводження з матір’ю. Принц робить вибір: умерти самому, покінчити життя самогубством або спробувати викорінити зло. І він зупиняється на другому. Я не думаю, що в його силах було викорінити зло, але викрити зло йому удалося. Навіть ціною власного життя. І помститися за підступне убивство батька. Чи можна не співчувати людині (вигаданому персонажу або реальній особистості), що втратила батька, матір, наречену, віру в любов, у відданість, у добро? Чи можна не захоплюватися людиною, що боролася зі злом сама? Гамлет гине. “Хеппі енду”, якого я чомусь чекала, у цій п’єсі немає. Шекспір написав трагедію. І, як усяка велика трагедія, його “Гамлет” ще довго буде зворушувати серця читачів і глядачів, викликати співчуття до бідного принца Данського.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)