Чому Вільгельм Телль – народний герой?
“…Ні, для моїх високих ідеалів століття поки не дозріло. Я – громадянин тих сторіч, що прийдуть…”, – написав колись великий німецький поет Ф. Шіллер.
Фрідріх Шіллер значить для німців так само багато, як Пушкін для росіян чи Шевченко для українців. Він – автор твору, який Європа сьогодні обрата своїм гімном. Це – “Ода до радості”, слова якої поклав на музику великий Людвіг ван Бетховен. Якщо вслухатися, ми зрозуміємо, що це вакхічний твір, який славить життя, радість і вино:
І черв’як утіху знає І небесний херувим.
Цікаво, що німці дуже люблять і свого Поета і створеного ним літературного героя. Вони проводять свята, виставки та імпрези й у шіллерівському Ваймарі, і у Марбаху, де він народився. Всюди заходи мають засвідчити актуальність спадщини великого німецького поета. Шіллер – об’єкт неабиякого культу у Ваймарі. Тут є цукерки “льочки Шіллера”, вино “Шіллерпунш”, навіть підставки для олівців у вигляді яблука, простромленого стрілою – нагадування про Вільгельма Телля, одного з найулюбленіших персонажів німецьких карнаваїів.
У
Він народився 10 листопада 1759 року у країні мальовничих сіл та напівзруй – нованих замків – свідків минулої могутності Німеччини. Дитиною Фрідріх любив вистави лялькового театру і спектаклі середньовічних містерій. Згодом хлопчика віддали до латинської школи, потім до семінарії. Та понад усе майбутнього драматурга цікавили твори Овідія, Горація, Вергілія. Саме в греків Шіллер побачив, що літературі потрібний справжній народний герой. Він став писати вірші і драми, шукаючи того самого героя, який був би зрозумілий-усім.
Кого зробити своїм героєм – одинака чи натовп? Шіллер вирішує цю проблему на користь одинака. Він не любить натовпу, він розуміє, що натовпом завжди хтось керує. Поет змушує юрбу бездіяльно чекати, поки їй подасть гасло до ви – іволення випадком долі визначений герой. Вільгельм Телль не ватажок, та доля обирає його своїм провідником Телль – тільки влучний стрілець, відзначений долею обранець. Та й народ у драмі “Вільгельм Телль” це вже не просто натовп, не просто юрба. Це юрба, складена з героїчних особистостей, тому кожен із них рівний Вільгельмові і так само може очолити війну за незалежність. У Шіллера юрба ідеальна. Вона організована і її представники розмовляють виключно “високим штилем”.
Так з’явився Вільгельм Телль, вкрай необхідний для виховання народного характеру. Вільгельм – миролюбний і покладистий, схильний терпіти образи, але не боротися.
Хай кожний вдома буде жити в тиші, Хто сам сумирний, того лишать з миром…
Він вірить, що терпіння та послух принесуть свої плоди і все минеться. Та дійсність руйнує його ілюзії. Австрійці руйнують його рідну Швейцарію. Старому Генріху Гальдену виколюють очі через те, що він не видав, де ховається його син. Вільгельм Телль живе зі своєю родиною, щодня ризикує життям у боротьбі зі стихіями. Він розуміє, що боротьба буде, бо
Прекрасний край, благословенний небом, Та той, хто землі наші обробляє Не скористається посівами своїми… Тут вся земля – церковна й королівська…
У відповідь на запитання юного Вальтера, хто ж той король, що він такий страшний, Вільгельм відповість з іронією: “Він підданих кормилець й захисник…” Послідовний у своїх думках справах, Вільгельм не вклониться імперському намісникові і буде схоплений. Йому загрожує смертна кара.
Геслер, знущаючись із нього, примушує Вільгельма стріляти у яблуко, поставлене на голову його синові, маленькому Вальтеру. Це просто знущання з батьківських почуттів. Вільгельм збиває яблуко, хлопчик залишається живий, але їм обом не дарують обіцяної волі. Дивом рятується Вільгельм, його серце горить святим вогнем помсти.
Так, є кінець насильству і тиранам Коли жорстоко розтоптані права і гніт нестерпниіі… Тоді разючий залишиться меч…
Образ Вільгельма Телля дуже цінував український письменник П. Куліш. У І860 році в “Передньому слові до громади. Погляд на українську словесність” – передмові до виданого альманаху “Хата” він писав: “Нехай воно й буде собі до любої вподоби кожному, хто розуміє всяку красу і правду, якою б її мовою не вимовлено. Нехай читають Пушкіна і Гоголя наші земляки, нарівні з Байроном, Шіллером і Міцкевичем…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)