Чому вчать нас картини пекла й раю в поемі “Энеида” Івана Котляревского
У своєї бурлескно-травестийной поемі класик української літератури И. П. Котляревский створив художню картину цілісного миру, подавши її в жартівливому ракурсі. Переспівуючи знамениту “Энеиду” Вергілія, письменник дає відповідь на два основних питання будь-якої релігії: походження людини й життя після смерті. За веселим бурлескним оповіданням про мандри троянцев дуже виразно розкривається тема неподільності способів життя й смерті. Із цієї Теми безпосередньо випливає ще одна – тема гріха і його спокути, що подається докладно в
Тут чистий був розгардіяш: Лежи, спи, їли, пий, веселися Кричи, мовчи, співай, крути, Рубайся – так і дадуть палаш
Але ми розуміємо, що ці “свята”, які здебільшого обходили людей при житті, – це “велике роздолля”, дане їм заслужено, тому що вони “праведно у світі живали”. І далі автор перераховує, хто ж гідний потрапив у рай: це “бедние”,
Приступаючи До детального зображення пекла, Котляревский значно відкидається від язичеського подання про нього. Він малює пекло таким, котрим його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх як можна ширше. Іноді ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, тому що кожний рядок поеми – це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини (“що людям пільги не давали”, попи – “знали церков що одну”), економічні злочини (“торговки”, шмаровози, ті, хто “поганий продавали товар”), соціальні правопорушення (“всі гайдамаки, всі злодії”, “які по правді не судили”, “себе що самі вбивали”), за моральні недоліки (брехуни, “обманювали що дівок”, “паливоди й волоцюги”, “що продають себе на час”), за відступництво від духовних норм (“усе ворожки, чарівники”, “що знали весь святий закон”, а “як же були на самоті, то молитовники ховали”). Дістається в пеклі й батькам, “яких синів не вчили”, і мудрецям, які не знали, “звідки узявся мир?”, і лікареві, що “чванився, як людей морив”. Всіх “оселив” у пекло И. Котляревский: богатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, тому що гріхи можуть заволодіти будь-якою душею – і тоді людин стає кандидатом вад.
“Энеида” була видана ще в 1809 році, але наскільки ж актуальної вона залишається в усі роки свого існування! На мою думку, саме завдяки яскравому зображенню пекла кожне покоління відчуває проекцію добутку на сучасну читачеві життя. На жаль, людські гріхи здолати досить важко – для цього потрібно суспільство з високими моральними й духовними якостями, де саме життя знищить гріховні недоліки. Думаю, що письменник, сам, можливо, того не усвідомлюючи, картинами пекла проголошував поколінням заклик до придушення такого суспільства; саме “боротьбою”, тому що подолання людських недоліків – це, на мою думку, найтяжка боротьба
А ПоТому кожний з нас, ідучи разом з Енеєм пеклом, повинні уважно заглядати й у свою душу: чи не нагадує його внутрішнє “я” когось із мучеників з тієї сторони? Поема “Энеида” И. П. Котляревского – унікальний добуток української літератури по своєму жанрі, темою, художніми особливостями. Де ще зустрінеш такий
(1 votes, average: 5.00 out of 5)