Чому герої М. В. Гоголя здаються нам “знайомими незнайомцями”?
Безсумнівно, що сміх Гоголя зародився задовго до Гоголя: у комедії Фонвізіна, у байках Крилова, в епіграмах Пушкіна, у представниках фамусовского суспільства в Грибоєдова. Над чим же сміявся Гоголь? Він сміявся не над монархією, не над церквою й навіть не над кріпосним правом. Гоголь глузував з людської бездуховності, над щиросердечною омертвілістю, над безглуздістю й дурістю людей, що позбавили себе духовних інтересів, цінностей і ідеалів. Ми знаємо, що у творах Гоголя немає позитивних героїв. Письменник щиро прагнув створити таких персонажів,
Для Гоголя найважливішим було нещадне викриття вульгарності російського життя. “Зобрази я картинних нелюдів, мені б простили, але вульгарності мені не простили. Російської людини злякала його незначність” писав Гоголь. Пройшло багато років після смерті Гоголя, але ім’я цього чудового письменника пам’ятають і знають усе. Чому? Так тому, що герої його добутків існують і в наші часи. Не вивелися до кінця Чичикови, Манилови, Коробочки, Ноздреви, Хлестакови. Але все-таки їх стало менше.
Герої поеми “Мертві душі”, створеної під безпосереднім впливом Пушкіна,
Борг поміщика організувати життя своїх кріпаків, дати їм можливість із користю для себе жити й трудитися. “Маніловщина” більше самого Манилова. “Маніловщина”, якщо неї розглядати не тільки як загальнолюдське явище, а як явище певної епохи й певного середовища, була найвищою мірою властива вищому чиновницько-бюрократичному ладу Росії. Провінційний поміщик Манилов наслідував “першому поміщикові Росії” Миколі 1 і його оточенню. Гоголь зобразив “маніловщину” верхів через її відбиття в провінційному середовищі. “Маніловщина” Миколи 1 і його оточення стала перед читачем окарикатуренной не стільки Гоголем, скільки самим провінційним життям”, писав Лихачов. А як часто в нашому житті ми зустрічаємо людей, подібних до Манилова, саме тому, читаючи “Мертві душі”, цей герой здається нам “знайомим незнайомцем”.
Слідом за Маниловим Гоголь показує Коробочку, одну з “тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї й збитки, а тим часом набирають потроху деньжонок у мішечки, розміщені по ящиках комодів”. Коробочка не має претензій на високу культуру, як Манилов, вона не віддається порожнім фантазіям, всі її думки й бажання вертяться навколо господарства. Чичиков називає Коробочку “дубиноголовой”. Це влучне визначення цілком висвітлює психологію поміщиці. Погодитеся, що в нашому житті такі Коробочки дуже поширені. Тільки в наш час ці люди перетворилися в жорстокосерді й жадібних, прагнучих до накопичення й що жалують пожертвувати кілька грошів жебракові. Типовий у наш час і образ Ноздрева. Його захоплює п’яний розгул, буйні веселощі, карткова гра. У присутності Ноздрева жодне суспільство не обходилося без скандальних історій, тому автор іронічно називає Ноздрева”історичною людиною”. Балаканина, хвастощі, брехня самі типові риси Ноздрева. По оцінці Чичикова, Ноздрев “человек-дрянь”. Він тримає себе розв’язно, нагло й має “страстишку напаскудити ближньому”.
Собакевич, на відміну від Манилова й Ноздрева, пов’язаний з господарською діяльністю. Він хитрий пройдисвіт. Гоголь нещадно викриває жадібного накопичувача, якого “омедведила” система кріпосного права. Інтереси Собакевича обмежені. Ціль його життя це матеріальне збагачення й смачна їжа. А скільки людей, що живуть по такому ж принципі, зустрічається в нашій дійсності?
Іншим героєм “Мертвих душ” є Плюшкин, що як би вінчає галерею губернських поміщиків. “Діра на людстві”, так називає його Гоголь. Саме в цій людині дріб’язковість, незначність і вульгарність досягають граничного вираження. Скнарість і пристрасть до накопичення позбавили Плюшкина людських почуттів і привели його до дивовижного каліцтва. У людях він бачив тільки розкрадачів його майна. Сам Плюшкин нікуди не ходив і в гості до себе нікого не запрошував. Він вигнав дочку й прокляв сина. У нього люди вмирали як мухи, багато хто його кріпаки значилися в перегонах. У самому Плюшкине й у його будинку відчувається рух але цей рух розпаду, тління. Як же страшний ця людина! І як страшно те, що в сучасній дійсності є такі люди, тільки, без сумніву, що з’являються перед нами в трохи іншому облич. Таким чином, Плюшкин теж здається нам “знайомим незнайомцем”.
“Мертві душі” потрясли всю Росію”, відзначав Герцен. Кріпосники-дворяни, що довідалися себе в різних особах нового твору Гоголя, реакційна критика злобливо засудили й автора, і поему, обвинувачуючи Гоголя в тім, що він не любить Росію, що це глузування над російським суспільством. Гоголь знав, як поставляться до його праці представники правлячих станів, але він вважав своїм обов’язком перед Росією й народом “показати, хоча з одному боку, всю Русь”. Він писав: “Буває час, коли не можна спрямувати суспільство або навіть все покоління до прекрасного, поки не покажеш всю глибину його теперішньої мерзенності”. Ця думка не залишала письменника-громадянина під час всієї його роботи над поемою “Мертві душі”.
Насамперед, Чичиков виділяється на загальному тлі діяльністю, активністю. Це фігура підприємця нова в російській літературі. Гоголь показує, як зложилося вміння Чичикова пристосовуватися до будь-якої обстановки, орієнтуватися в будь-якій ситуації. Батько дав юному Чичикову раду: “Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою”. Все життя Чичикова стала ланцюгом шахрайських махінацій і злочинів. Павло Іванович проявляє величезні зусилля й невичерпну винахідливість, пускається на будь-які афери, якщо вони обіцяють успіх, обіцяють заповітну копійку. Чичиков швидко орієнтується в будь-якій ситуації, скрізь зачаровує, у деяких навіть викликає замилування. На мій погляд, Чичиков більше інших здається нам “знайомим незнайомцем”, адже й зараз життєвою філософією багатьох наших “підприємців” стало гасло: “Зачепив поволок, зірвалося не запитуй”.
Багато хто вважають, якщо “прямій дорогою не візьмеш”, те “косою дорогою більше навпростець”. Та й взагалі, творчість Гоголя представляється нам як галерея “знайомих незнайомців”. Згадаємо Хлестакова з комедії “Ревізор”. Хіба ми не можемо затверджувати, що його риси властиві кожній людині в тім або іншому ступені? “Нехай усякий відшукає частку себе в цій ролі й у той же час оглядиться навколо, без остраху й страху, щоб не вказав ктонибудь на нього пальцем і не назвав би його по імені. Усякий хоч на хвилину, якщо не на кілька хвилин, робився або робиться Хлестаковим, але, натурально, у цьому не хоче тільки зізнатися”, писав сам Гоголь
Таким чином, всі герої гоголівських добутків здаються нам “знайомими незнайомцями”. Це відбувається тому, що в нашому реальному житті ми часто зустрічаємося з людьми, у яких зауважуємо пороки тих або інших гоголівських персонажів. Саме тому його добутки живі, їх люблять, по них виховують. Зараз у нашій країні відбуваються більші зміни, заново переосмислюються людські цінності, але ідеї Гоголя-пророка сучасні й зараз. Гоголь доріг нам, адже він, як ніхто іншої з його попередників, зобразив моральну сутність і моральні якості людей, які, безперечно, властиві нам всім і посій день
(1 votes, average: 5.00 out of 5)