Чому більша, теперішня любов пройшла мимо?(по повісті А. И. Куприна “Гранатовий браслет”)
А. И. Куприн – російський письменник-реаліст другої половини XIX – нач. XX в. в. Для мене його творчість цікаво тим, що тісно переплетено з його враженнями, роздумами, часто автобиографично. Яких-небудь шістдесят п’ять років розділяють нас із письменником, а це не такий вуж і великий строк. Напевно, тому багато дій, думки, почуття героїв його добутків зрозумілі нам сьогодні без додаткових пояснень. Особливим почуттям наповнені міркування письменника про любов. Куприн уважав, що саме в ній проявляється індивідуальність людини. Письменник
У повісті “Гранатовий браслет” А. И. Куприн зобразив крихкість і незахищеність, але з іншого боку, і яскраву силу, що одухотворяє, високих почуттів. Трагічна ситуація освітлена почуттям всепоглинаючої любові до жінки, а разом з нею – до усього світу. Автор затверджує, що сильна й теперішня любов піднімає людину, будить його кращі якості. На наших очах безвісний і смішний “телеграфіст” Жовтків, завдяки своєму великому, але безмовному почуттю, виростає в трагічного
Навіть сам Жовтків спочатку був в утрудненні: “Я перевіряв себе – це не хвороба, не маніакальна ідея…” І лише князь Шеин під час розмови із цим здивуй Тельным “маленьким” людиною першим із всіх окру Жающих зрозумів, що перед ним щира, велика, насто Ящая Любов, “яка буває раз у тисячу років”, посланий Ная Желткову богом “як величезне щастя”. ;,| Чому ж це почуття пройшло мимо Віри Миколаївни – жінки, на яку воно було спрямовано? Чому воно занадто пізно доторкнулося до серця княгині, не піднявши її, а вселивши сум’яття й почуття провини, хоча в історії, як і в літературі, є багато прикладів, коли навіть безмовне й нерозділене чув ‘ ство приносило радість і щастя не тільки люблячому, але й улюбленому? Занадто гордої, занадто величної була княгиня Віра, тому й уважала почуття з боку Жел-Ткова смішним, а листа – дурними, компрометуючими її в очах вищого суспільства
Вона занадто твердо була впевнена, що мир дрібного чиновника несумісний з її життям, а їх розділяла лише станова ворожнеча – дурна людська вигадка. Навіть передчуваючи, що своїми словами вона штовхає Желткова на самогубство, Віра Миколаївна не вживає нічого, щоб дати йому можливість продовжувати своє життя, всю без залишку покладену на вівтар любові до неї, великосвітській замужній жінці. Саме тому я думаю, що, у той час як Жовтків іде з життя не загубленим, а безмежно люблячим, оспівуючи жінку свого серця, своєї душі: “Так святиться ім’я Твоє!”, – Віра Миколаївна занадто пізно приходить до прозріння, що “її шлях перетнула теперішня, самовіддана, щира любов”. Повісті й оповідання Куприна про велике світле людське почуття завжди були спрямовані на виховання серця читача, твердження права на вибір, захист власного достоїнства, і в цьому, безсумнівно, виявився його чудовий літературний талант
(2 votes, average: 2.50 out of 5)