Чого навчають нас картини пекла і раю у поемі “Енеїда”
У своїй бурлескно-травестійній поемі класик української літератури І. П. Котляревський створив художню картину цілісного світу, подавши її у сміховому ракурсі.
Переспівуючи знамениту “Енеїду” Вергілія, письменник дає відповідь на два основних питання будь-якої релігії: походження людини та життя після смерті. За веселою бурлескною розповіддю про мандри троянців дуже виразно розкривається тема неподільності образів життя і смерті, потойбіччя.
З цієї теми безпосередньо витікає ще одна – тема гріха та його спокутування, яка
Тут чистий був розгардіяш:
Лежи, спи, їж, пий, веселися,
Кричи, мовчи, співай, крутися,
Рубайсь – так і дадуть палаш.
Але ми розуміємо, що ці “празники”, які здебільшого обминали людей при житті, це “велике роздолля”, дані їм заслужено, бо вони “праведно в миру живали”. І дачі автор перелічує, хто ж гідний
…люди всякого завіту,
По білому єсть кілько світу,
Котрі праведно жили.
Приступаючи до детального змалювання пекла, Котляревський значно відхиляється від язичеського уявлення про нього. Він малює пекло таким, яким його можна побачити на фресках християнських соборів, на них грішники караються за конкретні людські пороки.
Письменник намагається викрити їх якнайширше. Інколи ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, бо кожний рядок поеми – це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор.
Він торкається всіх сфер людського життя: тут каралися грішники за політичні провини (“що людям льготи не давали”, попи – “знали церков що одну”), економічні злочини (“перекупки”, шмаровози, ті, хто “поганий продавали крам”), соціальні правопорушення (“всі гайдамаки; всі злодії”, “які по правді не судили”, “себе що самі убивали”, за моральні вади (брехуни, “піддурювали що дівок”, “паливоди і волоцюги”, “що продають себе на час”, за відступництво від духовних норм (“всі ворожбити, чародії”, “що знали весь святий закон”, а “як же були на самоті, то молитовники ховали”).
Дістається в пеклі й батькам, “які синів не вчили”, і “скучним піїтам”, і мудрецям, які не знали “відкіль взявся світ?”, і лікарю, що “чванивсь, як людей морив”. Всіх “поселив” у пекло І. Котляревський: багатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, бо гріхи можуть заволодіти будь-якою душею – і тоді людина стає кандидатом у пекло.
Енеїда” була видана ще у 1809 році, але наскільки ж актуальною вона залишається у всі роки свого існування! На мою думку, саме завдяки яскравому змалюванню пекла кожне покоління відчуває її проекцію на сучасне читачеві життя. На жаль, людські гріхи здолати досить важко – для цього потрібне суспільство з високими моральними і духовними якостями, де саме життя знищить гріховні вади.
Гадаю, що письменник, сам, можливо, того не усвідомлюючи, картинами пекла проголошував поколінням заклик до виборювання такого суспільства; саме “виборювання”, бо подолання людських вад – це, на мою думку, найважча боротьба.
А до того кожен із нас, йдучи разом з Єнеєм пеклом, має уважно зазирати і у свою душу: чи не нагадує його внутрішнє “я” когось із мучеників потойбіччя?
(2 votes, average: 4.00 out of 5)