ЧиЗаможна людська претензія на панування?
ЧИЗАМОЖНА ЛЮДСЬКА ПРЕТЕНЗІЯ НА ПАНУВАННЯ? Горі тобі, Вавилон, місто міцний! Апокаліпсис Іван Олексійович Бунін – письменник тонкої психологічної характеристики, що вміє детально виліпити персонаж або навколишнє оточення. При нескладному сюжеті вражає багатство думок, образів і символіки, які властиві художникові. У своєму оповіданні Бунін неметушливий і докладний
Здається, увесь навколишній світ уміщається в його невеликий добуток. Це відбувається завдяки прекрасному й чіткому складу письменника, тим деталям і подробицям, які він
Сам же пан повне снобізму й самовдоволення. Все життя він прагнув до багатства, створивши собі кумирів, намагався досягти того ж благополуччя, що й вони. Нарешті, йому здається, що поставлена мета близька, настав час відпочити, пожити собі на втіху, він “хазяїн”
Збираючись подорожувати в Старе Світло, пан із Сан-Франциско ретельно розробляє маршрут; “люди, до яких належав він, мали звичай починати насолоди життям з поїздки в Європу, в Індію, у Єгипет… Маршрут був вироблений паном із Сан-Франциско великий. У грудні й січні він сподівався насолоджуватися сонцем у Південній Італії, пам’ятниками стародавності, тарантелою. Карнавал він думав провести в Ніцці, потім Монте-Карло, Рим, Венеція, Париж і навіть Японія”.
Здається, усе враховано й вивірено. Але підводить погода. Вона непідвласна простому смертному
За гроші можна спробувати не зауважувати її незручностей, але не завжди, і переїзд на Капрі з’явився страшним випробуванням. Вутлий пароходик ледь справлявся з тією стихією, що обрушилася на нього. Пан із Сан-Франциско вважав, що всі навколо створене лише для того, щоб догоджати його персону, свято вірив у могутність “золотого тельця”.
“Він був досить щедрий у шляху й тому цілком вірив у дбайливість всіх тих, що годували й напували його, з ранку до вечора служили йому, попереджаючи його найменше бажання, охороняли його чистоту й спокій, тягали його речі, кликали для нього носіїв, доставляли його скрині в готелі. Так було всюди, так було в плаванні, так повинне було бути й у Неаполе”. Так, багатство американського туриста, немов чарівним ключем, відкривало багато дверей, але не все. Воно не змогло продовжити йому життя, воно не оберегло його й після смерті. Скільки раболіпства й преклоніння бачила ця людина при житті, стільки ж принижень випробувалася його тлінне тіло після смерті
Бунін показує, як примарна влада грошей у цьому світі. І жалюгідна людина, що робить ставку на них. Створивши собі кумирів, він прагне досягти того ж добробуту. От, здається, ціль досягнута, він на вершині, заради якої багато років трудився не покладаючи рук. А що зробив, що залишив нащадкам? Навіть ім’я його ніхто не запам’ятався
Що запам’ятовувати? Тисячі таких панів щорічно подорожує по стандартних маршрутах, претендуючи на винятковість, але вони лише подоба один одного, що думають себе хазяями життя. А наступає їхня черга, і йдуть безвісти, не викликаючи ні жалю, ні гіркоти
В оповіданні “Пан із Сан-Франциско” Бунін показало ілюзорність і гибельность такого шляху для людини. Щира творча особистість намагається самореалізуватися, принести максимальну користь Батьківщині, поруч живучим людям, тому імена їх залишаються в століттях, як і ім’я самого Івана Олексійовича Буніна – чудового творця й художника слова
(2 votes, average: 4.00 out of 5)