Людська порядність і байдужість

Добуток по оповіданню “Федька-халамидник”. В. Винниченко Народився в Херсонській губернії. Учився в класичній гімназії, звідки був виключений за політичну неблагонадійність. В 1900 році здав екстерном іспити в Златопольской гімназії й надійшов на юридичний факультет Київського університету. В 1902 році арештований за революційну діяльність, виключений з університету без права проживання в Києві. В 1905 році все-таки таки здає іспити й одержує диплом про вище утворення. З 1907 по 1914 роки проживає за кордоном, починає друкувати перші добутки.

В 1917 році вертається на Україну, стає одним з керівників Центральної Ради, а з 1918 по 1919 роки очолює уряд Директорії

В 1919 році був змушений емігрувати. Жив в Австрії, де працював редактором щотижневика “Нові пори”, а потім у Франції. Умер у с. Мужен на півдні Франції. В. Винниченко – один з найкращих українських прозаїків (автор 14 романів, близько 100 оповідань), добутку якого були бестселерами для читачів 20-х років, драматургом, чиї п’єси у свій час ставилися в театрах Берліна, Москви, Праги, Рима. Його найвідоміші добутки: повість “Краса й сила” (1902), романи “Сонячна машина” (1921-1924), “Слово

за тобою, Сталін!” (1932), “Записки кирпатого Рафаеля” (1914), “Чесність із собою” (1914), п’єси “Дисгармонія” (1906), “Брехня” (1910), “Чорна Пантера й Білий Ведмідь” (1911), мемуари “Щоденник” (1911-1951). Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу згадую оповідання “Федька-халамидник”.

Письменник зумів яскраво зобразити різні типи людей на прикладі… дітей, Федьку й Толика. Волелюбний, невгамовний Федька був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія в дитини, а те й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала – нічого не допомагало. І щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність. Зовсім протилежний йому – Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до усім ставиться з повагою й з ледь помітною зарозумілістю: все-таки панич! І от таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої ріки доля. Федька стрибає з однієї крижини на іншу

От він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але не зміг… “Насунулась ціла купа льоду й відрізала Толика від берега”. На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федька кинувся на порятунок. І сам виявився в крижаній воді. Тепер Федька просив: “Толя, Толя!.. Подай ціпок свою… Я вилізу…” Але крижину в цей момент прибило до берега, і Толя, як стріла, зіскочив з її. Федька взяв всю провину на себе. Цей хлопчик не тільки хоробрий, правдивий, але й добрий. Він знав, що за цей учинок його виженуть із будинку, відлупцюють, не пустять більше на вулицю

Але відбулося страшне… він занедужав і вмер. А панич так нічого й не зрозумів, і коли труна зникла з його око, воно байдуже відвернувся й “побіг грати із чижиком”. Після того, як прочитаєш оповідання, стає смутно й гірко. Жаль, що Федька своїм життям заплатив за таку негідну, порожню істоту, як цей панич Толик.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Людська порядність і байдужість