Чия творчість невід’ємна від життя народу
Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу. Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним й щасливим.
Безмежною була любов письменниці до України. Вона любила землю, духовні скарби рідного краю, вивчала його минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників,
З ніжністю і безмірною любов’ю писала Леся Українка про рідну землю: ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, південні степи України, узбережжя Криму, “де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане”, чудові Карпати і вічно мінливу красу Чорного моря. Та над усе вона любиласвій народ. Уже в ранній Творчості поетеса-патріотка висловлює мрії про незалежність, волю краю:
Вільні
Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно тягнув ярмо неволі Разом з національною гідністю кожен народ повинен мати рятівний національний сором, почуття самокритики, яке охороняє як від приниження, так і від егоїзму, що виявляється уприписуваннїсобіякихосьособливихякостей, месіанської ролі віст орії людства. Немало людей з рабською душею бачила Леся Українка й народу, особливо панства і інтелігенції, братів-слов’ян.
Тепер, куди не глянь, усюди слов’янин Насебе самохіть кладе кайдани І кажуть всі: варт віл свого ярма, Дивіться, як покірно тягне рало Ні, ймення слов’янина недарма Синонімом раба між людьми сталої
Патріотичне почуття – одне з найглибших людських почуттів – перестає бути в ліриці поетеси описанням України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю – це невелика послуга”. її патріотизм почав мати дійовий характер. Прокляття рукам, що спадають без сили!” – писала вона у циклі “Сльози – перли”, засуджуючи бездіяльність лжепатріотів. Так у творчості Лесі Українки з’явились вірші, в яких вона змальовує наростання народного гніву, пробудження людства від духовного сну. У вірші “Досвітні огні” Леся Українка змальовує алегоричну картину темної ночі, яка полонила людство: . Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні широкії крила, Погасли вечірні огні, Усі спочивають у сні, Всіх владарка ніч покорила.
Але поетеса вірить, що на зміну темній ночі неодмінно прийде ясний день, який засвітять робочі люди:
Зненацька проміння ясне Од сну пробудило мене, – Досвітні огні засвітили! Вірш закінчується вірою в те, що всі люди доброї волі стануть до боротьби за-краще життя, про яке так мріяла Леся Українка: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мгли, – Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла. Полум’яного оптимізму сповнений вірш “Сопіха зреш зрего”, в якому Леся Українка закликає не коритись долі, а боротись за своє щастя, уміти відстоюва-! ти його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись з невиліковною хворобою,’ поетеса завжди була мужньою, стійко витримувала удари долі, сміялась крізь сльози:
Такі Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні. Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть Думи сумні! У вірші “Напис в руїні” поетеса стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей і багатств – така основна думка поезії. Письменниця протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: “Хай згине цар!” Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. .’_ Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали жит – і тєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:
Якя умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень, І стримуваний пламінь засіяє Вночі запалений, горітиме удень.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)