“Чесно хочеться прожити”
Ми повинні завжди жити чесно. Знають навіть діти: брехати – це погано. Але іноді брехня виявляється гуманнее правди. Буває так, що люди брешуть, щоб допомогти людині. В Олександра Вампилова є чудова п’єса “Старший син”. Цей добуток починається зі злого жарту двох молодих людей – Сильвы й Бусигіна. Уночі десь у передмістя, спізнившись на останню електричку, вони почали шукати собі нічліг, але ніхто не захотів пустити їх погрітися. І тоді Бусигін говорить: “У людей товста шкіра й пробити її не так-те просто. Треба збрехати як треба,
Сарафанів – літня людина, що має дочку Ніну й сина Васеньку. Ситуація в сім’ї складається непросто. Шістнадцятирічний син Васенька закохався в легковажну особу, що до того ж на десять років старше його. Через цього Васенька хоче покинути будинок і виїхати. Дочка Ніна збирається
Бусигін не очікував, що доросла людина так безоглядно повірить брехні, з такою щедрістю й відкритістю прийме його – свого старшого сина. Росший без батька Бусигін, може бути, уперше відчув до себе любов. Володю Бусигіна хвилює все, що відбувається в сім’ї Сарафановых. Він відчуває свою відповідальність за Васеньку й Ніну. Словом, Бусигін не просто звикає до ролі старшого сина, він почуває себе ім. Тому, тричі пориваючись піти, припинити тривалий спектакль, він щораз бариться: його не відпускає відповідальність за сім’ю
У будинку Сарафановых теж існує брехня. Батько й син один одному брешуть. Батько бреше дітям, що усе ще працює у філармонії; діти, знаючи, що він давно грає в похоронному оркестрі, роблять вигляд, що вірять батькові, тобто теж брешуть. Але адже неправда тут заради збереження щиросердечного спокою батька, щоб він не втратив своє достоїнство. Але незабаром ця таємниця стає відома всім. Розкривається також і брехня Бусигіна й Сильвы. Бусигін захотів жити чесно. По-перше, він закохався в Ніну, по-друге, він більше не зміг обманювати, на його думку, чудової людини Сарафанова.
Бусигін – син Сарафанова не по крові, а за духом. Йому, може бути, теж не вистачало люблячого й турботливого батька. Син і батько як би знайшли один одного, вони як би шукали один одного й знайшли. Бусигін міг би продовжувати своє життя з “батьком”, але не зміг. Він не зміг би жити із брехнею. Але незважаючи на те що всі вже з’ясувалося, він все-таки продовжує почувати себе сином Сарафанова.
Кожна людина в цьому житті хоча б раз ставала на неправильний шлях неправди й несправедливості. Не завжди приємно чути гірку правду. Я вважаю, що в деяких випадках краще почути солодку неправду, чим потім страждати від правди. Тут буде доречно сказати про п’єсу Олександра Вампилова “Старший син”. У добутку все починається із брехні, тобто із брехні Бусигіна: “У людей товста шкіра й пробити її не так-те просто. Треба збрехати як треба, тільки тоді тобі повірять і поспівчувають”. І спочатку здається, що Бусигін прав: адже ніхто не хотів пустити молодих людей погрітися, коли вони говорили, що спізнилися на останню електричку. Але от Сильва, осінений випадково кинутої Бусигіним фразою, починає гру. Бусигін не очікував, що дорослий, уже літня людина так безоглядно повірить брехні, з такою щедрістю й відкритістю прийме його – свого старшого сина. Росший без батька Бусигін, може бути, уперше відчув любов до себе, що матеріалізувалася в слово “синок”. Цей момент стає визначальним. Володю Бусигіна нез’ясовно хвилює все, що відбувається в сім’ї Сарафановых. Він, що так безвідповідально збрехав, відчуває свою відповідальність за Васеньку, що закоханий у легковажну особу, що до того ж на десять років старше його. Бусигін не просто звикає до ролі старшого сина, він почуває себе ім. Тому, тричі пориваючись піти, припинити тривалий спектакль, він щораз бариться. Коли, нарешті, розкривається, що все – вигадка, брехня й ніякий він не син, це вже не має значення. Сам Бусигін повзрослел, переродився, він не зможе відмахнутися від турбот про людей, які прийняли його як рідного
Бусигін – син Сарафанова не по крові, а за духом. Він говорив про всевладдя товстошкірості, а сам виявився не здатний на жорстокість. Як Сарафанів, він чуйний і добрий і теж схожий на “блаженного”, звалюючи на себе турботи чужих людей. І от ця брехня Бусигіна допомоглася йому знайти свою сім’ю, свій рідний будинок. Це ще раз підтверджує, що брехати людям – кращий спосіб уникнути яких-небудь проблем
Ще одним чудовим добутком є роман Ч. Айтматова “Плаха”. Головний герой – Авдий Каллистратов. Це персонаж, що вірить у Бога, проповідує всім людям свою теорію, направляє їх на шлях щирий. А тому, щоб допомогти людям, він влаштовується на роботу в одну з місцевих газет. Авдию пропонують написати статтю про наркоманію. І він погоджується. Його сусідами виявляються люди, які вже втратили сенс життя, вони живуть одним удень, у них одна мета: алкоголь і наркотики. Каллистратов намагається їм допомогти, але вони вже настільки відійшли від суспільства, що стали як звірі. Але в чому ж винуватий Авдий? У тім, що він намагається допомогти людям. Наше суспільство занепало: від життя йому нічого не треба, крім наркотиків і алкоголю. І в результаті Авдий гине через жорстокість людей, від їхнього підступництва. Все своє життя він провів наодинці із самим собою, відстоюючи свої власні погляди, свої інтереси. І можна сказати, що “чесно прожити” йому вдалося
Я вважаю, що в нашім житті дуже багато неправди й несправедливості, звичайно, кожна людина має право вибрати свій шлях, збрехати або сказати правду. І чим людина більше приносить добра суспільству, тим йому легше прожити життя
(2 votes, average: 5.00 out of 5)