Часопростір роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” як домінанта внутрішньої структури твору
Домінантна ознака епічного мислення Панаса Мирного – романний спосіб творення художньої реальності – характеризує новаторський підхід до художнього зображення в українській літературі другої половини XIX ст. Об’єктивна манера художньої розповіді стала засобом побудови образного світу як системи, що саморозвивається за внутрішніми законами. Реалістичне зображення цілісного предметного світу включає взаємодію особистостей, які формуються на основі взаємозв’язків з оточенням, в процесі співіснування різних суб’єктів свідомості.
Той факт, що Панас Мирний і в час зародження неоромантичних тенденцій в українській літературі залишається, по суті, реалістом із властивою йому манерою
Абсолютно закономірним в койтаксті української літератури другої половини XIX ст. є поєднання в романі Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” дії зовнішньої та дії внутрішньої, психічного переживання та дії-вчинку, дії-акції в їхній безпосередній репрезентації. Саме тому бездоганна на рівні художнього прийому ретроспекція роману у художньому своєму втіленні видає в авторі епіка, якому потрібна широта й панорамність дійсності, включення людини в соціум, що істотно і суттєво зумовлює її життя. Тому відсутність до певної міри психологічної пластичності ретроспекції знімається тим, що вона, по суті, належить не героєві, а автору, саме його епічний погляд вона з’ясовує, одночасно надаючи художній ситуації психологічності. Отже, можна сказати, що роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” закладає підвалини власне психологічної прози, в ньому знайшли втілення й художнє узгодження на рівні часово-просторової організації дві суперечливі тенденції – утвердження епічного та його руйнування через посилення психологічного аналізу. Причому обидві ці тенденції заявлені й виявлені достатньо послідовно й повно.
Просторові й часові трансформації у романі Панаса Мирного – не хаотичне переміщення точок спостереження розповідача, а відповідне розміщення картин, що підпорядковуються авторському задумові та внутрішній художній логіці. Зображення світу як процесу зміни причинно-наслідкових ситуацій передбачає суміщення в одному моменті минулого як передумови теперішнього, і прогнозування майбутнього, отже внутрішня часова організація роману підпорядковується авторській концепції, а не реальному часовому процесу, тому закономірними є часо. ві зміщення. Переплетення різночасових площин – ознака романного мислення Панаса Мирного. Бо художнім завданням він бачив не тільки зобразити життя як процес формування особистості та її взаємодію з оточенням, а відшукати причину певних колізій у самій людині, її внутрішньому світі. Дослідження поведінки персонажа в найрізноманітніших ситуаціях, а також спроби віднайти ту межу, де порушується гармонійне співіснування людини й навколишнього середовища, зумовлюють послідовність у зображенні психологічних змін. Романне мислення Панаса Мирного дозволяє автору в розмаїтті життєвих ходів побачити глибинні зв’язки й вивести картину закономірних змін у процесі буття.
Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” багатопроблемний і панорамний. У ньому сконцентровано болючі для українців питання і про нищення історичної пам’яті (“без пам’яті про самих себе”), і про гнітюче ярмо на шиї, і про моральне каліцтво, і про вічно піднесений “батіг” колонізатора.
Екскурс у минуле села Піски яскраво простежує багатозначність і багатоплановість процесу втрати Україною волі, руйнівні наслідки цього процесу. Отже, зважаючи на те, що домінантою роману є національне, слід наголосити, що Твір Панаса Мирного та Івана Білика можна визначити як національно-психологічний роман, автори якого вболівають за долю українців. Екскурс у минуле села Піски також демонструє, як на тлі загальної життєвої картини певного часу відбувається процес зміни людського світогляду, що проходить певні етапи. Саме тут слід шукати витоки отих деформацій психіки й моралі, котрі давали потім такі потворства, як пияцтво, розбій, убивства тощо, котрі призвели до руйнування особистостей, а отже, до життєвих та соціальних трагедій.
Окрім цього, зазначений екскурс у минуле дає можливість глибоко проаналізувати образи Мирона Гудзя і Максима Гудзя. “Біографії” Мирона Гудзя та його онука – це втілення боротьби козацького світогляду з селянським світом. Кожен з цих світоглядів асоціюється з певною системою ідей та цінностей. “Селянське” (хліборобське) життя ідентифікується з такими поняттями, як нудьга, пасивність і поступливість, але водночас ця система понять включає любов, сім’ю.
У романі ми спостерігаємо, що носіями цього світогляду переважно виступають жінки, хоча є й окремі представники чоловічих образів. Козацький же світогляд не лише виступає антиподом селянському, він також символізує звитягу, дієвість, боротьбу за справедливість, чоловічу дружбу. Необхідно також зазначити, що Мирон і Максим Гудзі уособлюють саме козацький світогляд, але їхні волелюбні прагнення не змогли виявитися повною мірою, бо їм протистояв хліборобський світогляд оточення: піщан, родини.
Простеживши зображення Чіпчиного родоводу як засобу формування його світогляду, можна зробити висновок, що головний конфлікт роману постійно взаємопов’язується із світоглядною позицією кожного персонажа. Саме вона керує вчинками героя, впливає на його взаємовідносини з людьми, формує життєвий шлях.
Характер Чіпки психологічно значно складніший, ніж в інших персонажів. Чіпка, на відміну від Мирона та Максима, – це “роздвоєний характер”, розірваний між покликами любові та бажанням помсти. Йому належить зробити вибір між ними. В історії Чіпки козацьке-селянське представлене неоднозначно, тому цей елемент вибору надає йому трагічного виміру, відсутнього в інших представників козацького світогляду. А сформованість у Чіпки саме козацького світогляду є переконливою, незважаючи на те, що на нього впливали бабуся Оришка, мати, Галя, які втілювали цілком патріархальні устої.
Отже, підсумовуючи аналіз, слід підкреслити, що оригінальність внутрішньої структури роману Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” полягає в тому, що дослідження зображуваного світу відбувається на основі поєднання логічного й емоційного начал. Кожен створений в романі характер постійно перебуває у процесі становлення. Постійна ж незавершеність, відкритість в обігруванні психологічних ситуацій у розглянутому творі дає підставу стверджувати, що внутрішня свобода художньої дії базується на авторській свободі щодо усвідомлення й відображення дійсності.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)