Чацький і Молчалін (за комедією О. С. Грибоєдова “Горе від розуму”)
У комедії “Горе від розуму” О. С. Грибоєдов зобразив картину побуту і звичаїв дворянської Москви періоду 1815- 1825 років. Не можна не помітити контраст в характерах, переконаннях, поглядах на життя героїв комедії.
Чацький і Молчалін знаходяться по різні боки бар’єра моральних цінностей, і кожний з них символізує образ частини дворянства свого часу.
Молчалін – людина з небагатої сім’ї. Але в нього є мрія: стати колись високим чиновником або генералом, і він всіляко хоче домогтися виконання цієї мрії. Якби він мав звання, пошану,
Молчалін уже настільки звикся з товариством, у якому обертається, що запозичив манери, навички, тон його представників. Він уже зарахував себе до того товариства, потрапити в яке для нього – межа сподівань. Адже тут знаходяться його ідеали – люди, що володіють титулами, багатством, мають авторитет і вплив на навколишніх.
Молчалін – людина без віри, без ідей, без думок. Він не може бути другом, не може мати друзів. Його аморальність, черствість, лицемірство особливо яскраво виявляються в епізоді із Софією, коли, ледве розлучившись з нею, “закоханий” Молчалін починає загравати з Лізою, на що покоївка зауважує йому, підкреслюючи підлість Молчаліна, адже на свої відносини із Софією він дивиться, як на засіб влаштуватися в житті, зображає закоханого, побоюючись тільки одного: як би Фамусов не дізнався про їхні стосунки. Його тон і поведінка змінюються, коли він бачить, що Софія все знає про його підлість: принижується, викручується, як хробак, плазує біля її ніг.
У Молчаліна визначена програма дій, він іде до неї, не замислюючись над тим, якими засобами можна досягти мети. У цьому весь Молчалін, його мораль, принципи, якими він керується.
Повна протилежність Молчаліна – Чацький, без якого п’єса “Горе від розуму” була б не комедією, а картиною звичаїв. Але Чацький не тільки розумніший за всіх інших осіб, у нього є серце, і при тому він бездоганно чесний, мова Чацького багатша, ніж у інших дійових осіб, адже він – літератор. Мова Чацького влучна і виразна, а його монологи наповнені відтінками іронії, сарказму й обурення. Чацький вважає Молчаліна людиною нерозумною, жалюгідною, нікчемною, бере під сумнів його щирість, уміння кохати палко і безкорисливо. Він впевнений, що Молчалін не має почуття власної гідності, не здатний відкрито говорити про почуття.
Кохання Чацького до Софії – щире, безкорисливе, чисте, саме тому він надає їй багато рис, властивих йому, – повага до розумних, порядних і зневага до нетямущих, незначних людей. Він шукає в ній підтримки і не знаходить. Це його і спантеличує, і засмучує і трохи дратує. Чацький не розуміє зміни, що сталася, але події поступово розвертаються: зрозуміло, Софія його не любить, і він навіть перестає бути їй другом. З цієї хвилини між ними зав’язується гарячий поєдинок, – весь розум його і всі сили спрямовані на цю боротьбу. Зрештою таємниця розкрита, боротьба закінчена, але переможців немає. І Чацький, і Софія одержують свій “мільйон сумнівів”. Він ослаб від цього, і розлад виявився дуже помітно. Він перестав володіти собою, він став не тільки сумний, але і жовчний, прискіпливий. Він впадає майже в безумство.
Він збирає всі сили, робить виклик громаді – і завдає удару всім. Чацький – передовий воїн, але завжди жертва.
Чацький – патріот, що вірить у могутні сили російського народу, його талановитість, але шкодує, що такий народ пригнічують низькі, нікчемні люди. І не випадково Чацький, за складом думок близький до декабристів, звертається до живого народного розуму, викриваючи відсталий, реакційний, мертвий світ фамусовіцини. Чацький вірить у народ, але поки що він самотній.
Чацький неминучий при зміні “століття минулого” і “століття теперішнього”. Чацькі живуть і не зникають в суспільстві, їхні погляди здобудуть перемогу над принципами Молчаліних. Горе Чацького не в його розумі, а в тому, що навколишнє його оточення не має потреби в ньому.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)