Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазовы”

Смердяков слуга поміщика Федора Павловича Карамазова, його незаконнонароджений син від міський юродивой Лизавети Що Смердить (звідси відбувається й прізвище, що визначило в якімсь ступені головні моральні риси цього персонажа). Дослідники Творчості Достоєвського вважають, що Смердяков як персонаж “Братів Карамазових” з’явився тоді, коли Достоєвський звернувся до давніх записів, озаглавленим “Слівця”, у пошуках характерних виражень для мовлення героїв роману

Даючи загальну характеристику людям, тільки-но приобщившимся

до культури, Достоєвський писав в “Щоденнику письменника” за квітень 1876 року: “…малоосвічені, але вже встигли окультуритися люди, окультуритися хоча б тільки слабко й зовнішньо, усього тільки в яких-небудь звичках своїх, у нових забобонах, у новому костюмі, – от той^-те-це-те завжди й починають саме з того, що нехтують колишнє середовище свою, свій народ і навіть віра його, іноді навіть до ненависті”.

У творчості Достоєвського Смердяков має своїх попередників. Деякі з рис тієї “лакейської” психології, закінченим втіленням якої став С., були відбиті Достоєвським в образах лакея Видоплясова

з “Села Степанчикова” і особливо в характеристиці “лакея, двірського”, що, носячись “фрак, білий официантский галстух і лакейські рукавички”, “нехтує” на цій підставі народ (Введення до “Ряду статей про росіянці 377 літературі”, 1861). При створенні образа в Достоєвського виникали асоціації з Жабером (В. Гюго “Знедолені”). Про своє бажання створити російський варіант “enfant trouve” (незаконнонароджений, “підкидьок”, як визначив це Достоєвський у своєму записному зошиті 1876-1877 р. за травень місяць) письменник розповідає у зв’язку з відвідуванням виховного будинку для незаконнонароджених дітей: “Поезія іноді стосується цих типів, але рідко. До речі, мені пригадався детектив Javert з роману Victor’a Hugo “Les Miserables” – він народився від матері з вулиці, чи ледве не в затишному куточку… і все життя ненавидів цих жінок. За ними доглядав як поліцейський і був їхнім тираном. Він все життя обожнював міцний порядок, даний лад суспільства, багатство, майно, родоначальность, власність, і не як лакей, про, зовсім ні” (“Щоденник письменника” за 1876 р., травень).

Введення в оповідання четвертого брата, С., якому була доручена роль батьковбивці, дозволило психологічно й філософськи поглибити характер іншого Карамазова – Івана: існування справжнього батьковбивці тільки збільшує моральну провину Івана. Тому Достоєвський надавав величезного значення психологічної вмотивованості трьох побачень героїв і кожної із цих зустрічей присвятив окрему главу (“Перше побачення зі Смердяковим”, “Другий візит до Смердякову”, “Третього, і останнє, побачення зі Смердяковим”). К. В. Мочульский відзначав, що С. – це втілена спокуса й уособлений гріх Карамазових. В образі С. Достоєвський виразив російський варіант “enfant trouve”, що належить до “середини й бездарності” і тому “негідника”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазовы”