Центральний персонаж комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму”
Якщо шукати в характерах п’єси классицистические, а через них і античні прообрази, то Скалозуб відповідає “хвалькуватий воїн”, популярна маска римських комедій, втілена в знаменитому “вежі градо переможці” Пиргополинике, герої Плавта. Воїн-забіяка традиційно зображувався не тільки хвальком, але й персоною самозакоханої. Скалозуб якщо вилучити його з поетичного контексту, чимсь схожий на свого далекого предка. Слід зазначити, що комедійні маски носять багато персонажів твору Грибоєдова, але “масочность” лише верхній шар
Полковник Сергій Сергійович Скалозуб – у самому центрі подій п’єси. Уже в першому акті Ліза згадує його як майже офіційний нареченого Софії (“і золотий мішок і мітить у генерали”) у контрасті з “небажаним” Чацким і “таємним” Молчалиним. Може бути, заради С., щоб увести його в коло родичів, Фамусов затіває бал, де представляє С. Хлесто-вой, що той не подобається через недолік підлесливості й занадто високого зросту. Всі факти біографії С. в очах Фамусова вигідно відрізняють його від Чацкого. Скалозуб
У кульмінаційний момент дискусії про шкоду, принесеній книгами й утворенням, Скалозуб повідомляє радісну для всіх звістка, що ліцеї, школи й гімназії вирішена реформувати по казарменому зразку: “Там будуть лише вчити по^-нашому: раз, дві; А книги збережуть так: для більших оказій”. (Що, однак, ще не зовсім улаштовує Фамусова, що знає більше вірний спосіб наведення порядку: “забрати всі книги б, так спалити”.) Скалозуб – це збірний характер, у якому сучасники Грибоєдова дізнавалися багатьох: від дивізіонного полковника Фролова до великого князя Миколи Павловича, майбутнього імператора Миколи I.
У великій сценічній історії “Горя від розуму” дотепер не знайдено такого рішення цього образа, що було б вільно від “масочности”, підкреслюва однаково акторами при самих різних по стилі режисерських рішеннях. В основі образа Скалозуба лежить прийом гротеску, але не шаржу й не карикатури. Такий образ вимагає тлумачення, родинного поетиці п’єси в цілому, що Грибоєдов назвав “поетикою чудового вірша”.