Буденний трагізм живих символів Антона Чехова
Чехов досліджував насамперед і внутрішню суть людини з її моральними болячками, гріховними спонуками, безсиллями перед спокусами, беззахисну у соціальних дисгармоніях, Досить цікава з цього приводу рання повість письменника ” Драма на охоте” (1885), яка має ознаки психологічного детективного роману. В основу твору покладені записки судового слідчого Камишева, який і є однією з ключових фігур у розвитку сюжету під іменем криміналіста Сергія Петровича Зінов’єва.
Така форма використання судових матеріалів (до речі, її пізніше використовував
Однак “Драма на охоте” А. Чехова не є пародією на різного роду газетну белетристику. Твір цей слід розглядати як глибокий реалістичнопсихологічний роман, як альтернативу кримінальній бульварній писанині з дешевими сенсаціями, лоскотанням нервів тощо. Підхід тут інший, який ставить вимоги глянути на дійсність не шаблонно, не стереотипно,
Характерно, що у чеховських невинних фразах чи художніх деталях, як правило, може бути закладена вже суть розв’язуваної проблеми, фабула твору. Перше, що кидається у вічі редактору, який наважився врешті від нудьги прочитати повість судового слідчого, це викрик папуги (упродовж повіствування він часто повторюється, озвучуючи біль і страх в душі оповідача) про те, що
“Муж убил свою жену! Ах, как вы глупы!”
Один із персонажів – графський управитель Урбенін Петро Єгорович, що стане жертвою не стільки власного почуттяпомилки, як людської глупоти і цілеспрямованого звинувачення для приховання чужого злочину, визначить магістральну ідею оповіді так:
“Человеческое жало опаснее змеиного!”.
Саме гріховний людський ген стає імпульсом до скоєних переступів, хоча і соціальні негаразди теж виконують певну роль, однак, виходячи із розв’язаних і художньо мотивованих інтриг, вони не є визначальними.
У центрі твору – інтимна колізія, в основі якої лежить невизначеність у виборі, коли стоїть дилема – мати занадто багато (у тому числі й верховодити і безсоромно обдурювати заради задоволення матеріальних, плотських потреб, морального приниження навіть найближчих людей) або ж задовольнитись скромним існуванням, випробовуванням жертовністю в любові, заради якої доведеться поступитись і гординею, і міщанським благополуччям.
Своєрідним поштовхом до злочину, який вбиватиме і пробуджуватиме совість, стаючи періодично страшним для неї, є фатальна любов до юної істоти Ольги трьох осіб – слідчого Зінов’єва Сергія, від імені якого ведеться розповідь, престарілого графа Корнєєва та графського управителя Урбеніна – п’ятдесятирічного вдівця, котрий наївно повірив у можливість здобути матір для своїх дітей та щастя Кохання на схилі літ для себе.
Одруження Урбеніна з юною донькою божевільного лісничого Ользі приносить одні нещастя. Воно стає фатальним і трагічним для самого Урбеніна.
Сюжет повісті загалом простий і нехитрий на перший погляд. Юна красуня Ольга виходить заміж за вдівця Урбеніна не стільки з корисливих міркувань, скільки прагнучи звільнитись від задушливих клопотів жити з хворим, божевільним батьком. Однак закохана дівчина посправжньому у…слідчого Зінов’єва. Шлюб без любові, по суті, теж є гріхом, оскільки спричинить чергові гріховні переступи. Автор через дії, вчинки, таємні помисли персонажів психологічно вмотивовує причини і наслідки розіграної трагедії, коли “Преступная воля человека вступаете свои права”.
Неусвідомлені ревнощі Зінов’єва до Ольги з її раціоналістично підленькими планами породжують нездорову любовпристрасть, що несе одночасно і ненависть. Ненависть до жінки, яка з розрахунку стає коханкою графа Корнєєва, свідомо завдаючи болю Сергію Петровичу, якого кохає глибоко, посправжньому, але якось із садистським самоствердженням власної волі. Навіть випадок із підстреленим селезнем, муки якого з насолодою спостерігає Ольга під час пікніка з метою заглушити власний біль, говорить не тільки про роздвоєність душі героїні, а й про нездорові нахили хворобливої суті її внутрішнього світу, її егоїстичної натури. Невдовзі погрузлу в моральній невизначеності і бруді жінку знаходять зарізаною. її, закривавлену, підбирає в лісі законний чоловік Урбенін, що і стає офіційним доказом убивства через ревнощі: “…жизнь Ольги в последнее время состояла из сплошного романа. Роман этот был такого сорта, что обыкновенно оканчивается уголовщиной. Старый, любящий муж, измена, ревность, побои, бегство к любовникуграфу через месяцдва после свадьбы… Если прекрасная героиня такого романа убита, то не ищите воров и мошенников, а поисследуйте героев романа. По этому третьему пункту самым подходящем героемубийцей был все тот же Урбенин. ..”.
Однак слідство ускладнювалось тим, що згодом одноокий Кузьма, який став мимовільним свідком скоєного вбивства, був знайдений у постелі мертвим: заарештований лакей міг би багато чого розповісти. Врешті, сам слідчий Зінов’єв, не бажаючи навмисне допитувати Кузьму, чинить свідомо проколи у розслідуванні убивства. Читач, звичайно, розуміє, що вбивцею Ольги є її таємний коханець Сергій Зінов’єв. Характерно, що у написаній значно пізніше повісті “Основи суспільності” І. Франка – українського класика, для якого моральні аномалії, на відміну від Достоєвського чи Чехова, мали у першу чергу соціальне підгрунтя, питання про скоєний злочин (убивство ксьондза Деревацького) з самого початку теж не підлягає сумніву зокрема те, хто є справжнім убивцею священика (переступ був скоєний колишньою коханкою пастира графинею Торською і його позашлюбним сином – молодим графом Адамом).
Однак наголошую, у Франка злочини (і в “Перехресних стежках”, і в “Бориславських оповіданнях”, і в “Бориславі сміється”, і в драмі “Будка, ч.27″ тощо) у першу чергу трактуються як соціальні аномалії, витоки яких автор шукає у суспільних негараздах, у неправильній організації життя. Соціальне начало, за Франком, має бути визначальним у літературній Творчості, нерозривно пов’язаній із життям: “Література, стояча понад партіями – се тільки ваш сон, се ваша фантазія, але на ділі такої літератури не було ніколи… У нас єдиний кодекс естетичний – життя”.
Правда, ідейні переконання українського класика і мислителя, які можуть бути часто суперечливими, не завжди адекватні самій творчості письменника, художньому осмисленню життя з його духовноетичними гранями і суперечностями. Художнє ж мислення А. Чехова було не підвладним модним ідеологічним віянням доби з претензіями на залежність людської моралі від соціальних формацій. Хоча розвінчування ситості і паразитування “власть імущих” у Чехова теж виступає од..ією із ключових проблем.
У повісті “Драма на охоте” акцент робиться передусім на духовноморальному світі людини як соціального суб’єкта, доля якого, вчинки, злети, падіння, розплата за скоєне залежать від ступеня гріховності, від вибору між добром і злом.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)