Різноманітність символів в образі Білого Кита
Різноманітність символів, які несе в собі образ Білого Кита, ускладнює розуміння роману. Можна ще згадати, що в романі своєрідно використана біблійна історія про грішника Йону у череві китовому. На початку роману в сцені біля церкви портового міста священник тлумачить поневіряння Йони, як кару Божу за гріховну пиху, а визволення Йони з китового черева – як прощення за покаяння. Ахав в усьому антагоніст біблійного персонажу. Він не сприймає напад кита як справедливу кару за свої гріхи, повстає проти кари Божої, отже проти Бога. По суті в романі
Є своя символіка і у китобійного корабля. Він начебто уособлює всю
Гріховному світу, що заплутався у суперечностях і конфліктах, жорстокому і несправедливому, егоїстичному і безбожному, письменник пророкує похмуру загибель, якщо люди не схаменуться, не стануть розумними і гуманними, будуть безвільно і бездумно йти за фанатичними проводирями. І критика в романі, і проекти протидії злу носять узагальнюючий, досить абстрактний – романтичний характер.
Після загибелі команди “Пекода1” і її капітана живим лишається один Ізмаїл. Автор зберігає йому життя, щоб він міг розповісти історію трагічної і повчальної гонитви за Білим Китом.
Через те що “Мобі Дік” був більш ніж холодно зустрінутий читацьким загалом, Мелвілл далі шукає такі романні форми, які б могли зацікавити публіку. Він пише роман “Л’єр” (1852) із романтично-мелодраматичною інтригою, такими ж героями і досить штучними пристрастями.
Останнім крупним твором письменника був історичний роман “Ізраїль Поттер: п’ятдесят років його вигнання” (1854). Він написаний на основі документальної книжечки “Життя і пригоди Ізраїля Поттера”, яка випадково потрапила Мелвіллу до рук. За фабулою це типово романтичний історичний роман, які були популярні у перші десятиліття XIX ст. В ньому багато пригод, неочікуваних поворотів долі героя, який потрапляє під час війни за незалежність то в один, то в другий ворогуючий табір, діють у ньому, як у Вальтера Скотта, історичні персонажі тощо. Взагалі вплив читання популярних книжок цього гатунку, насамперед американців Купера, Готорна та інших, помітний у творі автора “Мобі Діка”. Але поряд із традиційними елементами жанру історичного роману є в “Ізраїлі Поттері” новаторські риси. Найсуттєвіша новація полягає у виборі героя. Це не вигаданий персонаж, як у традиційному романі, а реальна історична особа. Це не видатна людина, вождь чи полководець, а звичайний роботящий, чесний і мужній американський фермер, який з патріотичних міркувань добровільно йде на війну за незалежність, потрапляє в полон до англійців і п’ятдесят років поневіряється на чужині.
Показ історичних катаклізмів і розвитку суспільства через долю звичайної, типової для американського народу, до того ж реальної людини – одна з новацій роману Мелвілла. Друга полягає в тому, що видатних діячів історії, які перетворилися у свідомості співгромадян на пам’ятники, були міфологізовані й ідеалізовані, Мелвілл зображує без будь-якого пієтету, вельми критично, зображує такими, якими їх бачить їх звичайний сучасник. Вони з’являються в книзі не в мундирі чи сурдуці, не на баскому коні чи біля штурвалу вітрильника, а в халаті, серед буденних справ, чи в час приниження і покути. Такими виступають в романі Бенджамін Франклін, Поль Джонс, Іттен Аллен.
Новим у романі було і те, що автора цікавили не грандіозні чи великі події історії, про них говориться у тексті коротко, а, такі ситуації, де найповніше розкривається характер людини, передусім національний американський характер, який намагався намацати Мелвілл.
Головна проблема, яка хвилювала Мелвілла протягом усього творчого життя,- “що ж відділяє освічену людину від дикуна? Чи є у цивілізації своє обличчя, чи це лише вищий ступінь варварства?” – поставлена в “Ізраїлі Поттері” особливо гостро.
Незважаючи на те, що прихильність читачів відвернулася від Мелвілла, він продовжує писати. Анонімно виходять “уоллстрітська повість” “Писар Бартлбі” (1853), стилістично схожа на деякі твори Діккенса. Цю повість про малу людину, переписувача паперів, що намагається чинити опір своїй нещасній долі, природно порівнюють з “Шинеллю” і “Нотатками божевільного” Миколи Гоголя.
Все, що Мелвілл пише, свідчить, що його талант зміцнів. Він вільно почувається у різних гатунках прози. Може черпати не лише з досвіду своєї молодості, а й з власної художньої фантазії. Зростає і його майстерність психолога, яка виявилася і у “Мобі Діку” і в “П’єрі” і в “Ізраїлі Поттері”. Та наклади його “Оповідань на веранді” (1856) і сатирично-притчевої книги “Дурисвіт” (1857) не розкуповувалися, а видавці цих творів збанкрутували. Автор десятка романів слушно вважав себе професіоналом, а заробити на життя літературною діяльністю не міг. Це гнітило його так само, як і невизнання його останніх творів. Мелвілл впадає у важку депресію. Перестає писати.
В 1866 р. завдяки допомозі впливових знайомих письменник одержав посаду в митному управлінні. Як романіста його зовсім забувають. У цей період свого сповненого суперечностей життя він писав лише вірші.
Весь масив поезії Мелвілла став відомий через роки після його смерті. Кончина творця “Мобі Діка” у 1891 р. пройшла непоміченою, преса відгукнулася на неї коротким повідомленням. Але сталося так, що XX сторіччя побачило творчість письменника по-новому. “Мобі Дік” був визнаний одним з найбільших романів, які будь-коли були створені американським романістом. Може взагалі найбільшим. Мелвілла вже давно вважають класиком літератури Сполучених Штатів, а його геніальний роман – твором, особливо співзвучним трагічному й буремному XX століттю.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)