Бородіно М. Ю. Лєрмонтова ( Твір-Роздум)
Слово “Бородіно” знає увесь світ. Це назва невеликого села, що перебуває недалеко від Москви, на старій Смоленській дорозі, стало символом перемог. І в цьому чимала заслуга російських письменників, у числі яких і Михайло Юрійович Лєрмонтов
Але спочатку хочеться згадати інший його вірш. Саме в ньому поет зміг передати страждання російського воїна, що вмирає на тюлі свари:
Наодинці з тобою, брат,
Нам довелось побить.
На світі мало, говорять,
Мені залишається жити.
Поїдеш незабаром ти домийся
Дивися ж… Так що!
Моєю
Сказати по правді, дуже
Ніхто не стурбований
Служили в ті роки не так, як нині, – десятиліттями. Фактично солдат всю свою зрілість витрачав на армію, втрачаючи зв’язку з рідними. Поняття “рекрутчина”, “доля рекрута” були в Росії синонімами каторги
Звичайно, за роки служби неписьменний мужик перетворювався в теперішнього воїна, умілого, по-своєму утвореного, колишнього. Але відірваність від споконвічних корінь завжди хвороблива. Саме це й зумів передати поет у невеликому вірші:
Батька й матір мою ледь ль
Застанеш ти в живі.
Зізнатися, право, було б жаль
Мені
Але якщо хто з них і живий,
Скажи, що я писати ледачий…
Що бився хоробро за царя.
Що погано наші лікаря,
Що полк у похід послали
И щоб мене не чекали…
В “Бородіно”, при всьому пафосі, навмисній маршовій ритміці й плакатній захопленості, миготять діаманти таких же скорботних у своїй щоденності рядків:
…Рука бійців колоти утомилася,
И ядрам пролітати заважала
Гора кривавих тел…
…Змішалися, у купу коні, люди,
И залпи тисячі знарядь
Злилися в протяжливе виття…
…Полковник наш породжений був хватом:
Слуга паную, батько солдатам…
Так жаль його: убитий булатом,
Він спить у землі сирої…
Здається, що творча людина не здатна вихваляти війну. Навіть – визвольну. У будь-якому бої поет побачить виття людей, що озвіріли, і смертоносних знарядь, хлад скопаної землі, байдужність трупів і скорбота вмираючих
Лєрмонтов воював на Кавказі, навіч бачив смерть. Для нього війна не могла стати чимсь привабливим. Звичайно, він, як і всі росіяни, захоплювався перемогою над Наполеоном, але патріотизм поета був затьмарений знанням того, що будь-яка військова перемога – пиррова. У ній більше суму, чим гімнів. У ній кров і біль задекоровані прапорами й маршами.