Боріння добра і зла в трагедії “Фауст”
Образ великого шукача істини хвилював Гете все життя. У трагедії “Фауст” він показав боріння добра і зла як рушійну силу розвитку, змін, динаміки буття.
У пролозі автор ставить питання: що є Людина в цьому величному, гармонійному і досконалому всесвіті? Людина мислить, але від цього страждає ще більше, бо розуміє безглуздість багатьох соціальних інститутів, законів, звичаїв, забобонів, розуміє, що в соціальних бідах винна не природа, не всесвіт, а вона сама.
У філософії Гете ідея діалектичної єдності протилежностей є однією з провідних.
Образ Мефістофеля уособлює в собі дух заперечення і руйнування. Але він не може знищити основне – життя. Він теж творить через заперечення. Фауст і Мефістофель постійно сперечаються, але цим вони лише взаємно доповнюють єдину ідею.
У Фауста і Мефістофеля автор вклав певні людські риси. Натура палка і енергійна, Фауст надто чутливий, його серце легко поранити,
Мефістофель – це тин людини, стомленої довгим спостереженням за злом і зневіреної у гарному початку світу. Він не вірить ні в добро, ні в зло, ні в щастя. Він бачить недосконалість світу і знає, що вона – вічна, що ніяк її не переробити. Він сміється з людини, яка при всій своїй нікчемності намагається щось виправити в світі. Сміх цей поблажливий. Мефістофель навіть жаліє людину, вважаючи, що джерело всіх її страждань – та сама іскра Божа, яка веде людину до ідеалу, до досконалості, до недосяжного.