БІБЛІЯ ЯК ПАМ’ЯТКА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Бі́блія для іуде́їв та християн усього світу є священною книгою, де викладено основи їхньої віри. Це культурна, історична та літературна пам’ятка, яка відігравала визначну роль у формуванні європейської цивілізації.
Слово біблія в перекладі з давньогрецької мови означає книги або збірка книг. Біблія справді складається з багатьох книг, створених у різний час, різними мовами і різними авторами. Вона поділяється на дві великі частини – Старий Заповіт та Новий Заповіт.
Старий Заповіт (єврейська назва Тана́х) – це священна книга
Спочатку найдавніші частини Старого Заповіту побутували в усних переказах, але з IX століття до нашої ери їх почали записувати.
Новий Заповіт створювався від 50 до 120 року н. е. Окремі частини Нового Заповіту також спочатку побутували в усній формі. Найчастіше це були притчі релігійно-повчального змісту, які сприяли поширенню нового християнського
Старий і Новий Заповіти, обидві частини Біблії об’єднані образом єдиного і всемогутнього Бога, з волі якого відбувається все у світі. Віра в єдиного Бога називається монотеї́змом.
ПРО СТАРИЙ ЗАПОВІТ
Наскрізна ідея всіх книг Старого Заповіту (або Завіту) – це необхідність виконувати Божу волю. Якщо люди вірять у Бога і дотримуються його настанов, то Бог їм допомагає, якщо ж вони не вірять у Бога і нехтують його вимогами – Бог посилає їм випробування.
Бог Старого Заповіту втручається в земні справи дуже рідко. Знаряддям його волі найчастіше виступають обрані ним люди, які є видатними особистостями. З’являлися вони, зазвичай, у найважливіші і найважчі періоди єврейської історії.
Біблійні оповіді, присвячені життю обраних Богом людей, – це літературні шедеври, наповнені образами, мотивами, сюжетами, які досі мають величезний вплив на світову літературу.
Старий Заповіт поділяють на чотири розділи: “Книги законоустановчі”, “Книги історичні”, “Книги поетичні” та “Книги пророчі1”.
1 Пророк (із давньогрецької) – провісник божественної волі; посередник між людьми і Богом.
Розділ “Книги законоустановчі” (або ж “П’ятикнижжя”) охоплює перші п’ять книг Старого Заповіту. Це головний розділ Старого Заповіту, тому що в ньому викладено Закон – Божі вимоги до поведінки людей.
Закон охоплює всі сфери давньоєврейського життя – богослужіння, судочинство й побутову поведінку людей. В них докладно розписано, що повинен робити віруючий єврей, аби стати праведною людиною.
Релігійною та моральною основою Закону є Заповіді Божі. Автором “П’ятикнижжя” традиційно вважають пророка Мойсе́я. Під час його правління євреї згуртувалися в один народ і отримали Боже законодавство.
Однак “П’ятикнижжя” – це не лише сухий перелік Божих законів, а й цікаві оповіді, у яких яскраво змальовано створення світу, появу перших людей, гріхопадіння Адама і Єви, історію Каїна й Авеля, Всесвітній потоп, побудову Вавилонської вежі, за допомогою якої люди намагалися дістатися неба. Серед них найважливіше місце посідають оповіді про виникнення єврейського (обраного) народу.
Незважаючи на міфологічний характер, оповіді цього розділу відповідають наскрізній ідеї Старого Заповіту – Бог справедливо оцінює вчинки людей, заслужено винагороджуючи чи караючи їх. Уже перші люди Адам і Єва, які порушили Божу волю, спокусившись плодами з “дерева пізнання добра і зла”, були покарані вигнанням із раю. Згодом старший син Адама і Єви Каїн, який із заздрощів убив свого брата Авеля, був проклятий Богом і приречений стати “втікачем і волоцюгою на землі”. І, навпаки, Ной за праведне життя був винагороджений спасінням під час Всесвітнього потопу.
Розділ “Книги історичні” складається з фрагментів давніх хронік. Історичне підгрунтя цього розділу Старого Заповіту – утворення єврейської держави (Ізраїлю). Найяскравіше в Книгах історичних змальовано богатиря Самсона, царів Дави́да і Соломона, правління яких привело до розквіту Ізраїлю. Усі вони обрані Богом (наприклад, Давид і Соломон можуть спілкуватися з ним особисто, вони до нього звертаються й отримують від нього поради).
Проте розквіт єврейської держави був недовгим, уже після смерті Соломона нові правителі та їхні підданці поступово занедбали віру в Бога. Розпочався занепад, який завершився тим, що у VI ст. до нашої ери армія вавилонського царя захопила і зруйнувала столицю Іудейського царства місто Єрусалим, виселивши значну частину євреїв до Вавилонії.
Розділ “Книги поетичні” – це збірка творів найрізноманітнішого спрямування: від філософських роздумів про сенс людського життя (“Еклезіа́ст”, “Книга І́ова”) до любовних пісень (“Пісні Пісень”):
“10. Мій любий білий та рум’яний, його з десяти тисяч розпізнати. 11. Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон. 12. Очі його, мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають. 13. Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його – лілеї, що крапають міррою дорогоцінною. 16. Розмова його – самі солодощі, увесь він – розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!” (Із “Пісні Пісень”, розділ 5).
Більшість книг цього розділу мають релігійний зміст, і мірилом життя кожної людини проголошується виконання Божих заповідей. Найемоційніше це висловлено в псалма́х – натхненних молитвах, призначених для співу, і в притчах – своєрідних настановах до богоугодного життя. Автором багатьох псалмів названо царя Давида, а притч – царя Соломона.
Розділ “Книги пророчі” складається з творів, написаних у різний час різними єврейськими пророками. Пророками в Біблії називають проповідників, здатних передбачати майбутнє, але головна їхня риса – це богонатхненність. Тобто все, що пророки говорять і пишуть, насправді сказано Богом, вони ж лише “уста Божі”.
Мова Книг пророчих яскрава, образна й алегорична. Пророки найчастіше віщують про лиха, які прийдуть, коли єврейський люд не навернеться до віри в єдиного Бога, та описують блага, які він отримає після навернення:
18. Господь справедливий,
Бо я не слухав його слова.
О, вчуйте, благаю, всі народи,
Гляньте на мою муку!
Мої дівчата й мої хлопці
Поволоклися в неволю.
20. Зглянься, о Господи, бо мені сумно!
Горить у нутрі в мене,
Серце моє в мені перевернулось,
Бо я впертий завжди був проти тебе.
У полі меч забрав моїх дітей,
А вдома – смерть.
(Із Книги Плач Єремії 1, пісня “Горе Єрусалиму”, розділ 1)
1 Пророк Єремі́я народився близько 650 р. до н. е. Пророкував зруйнування Єрусалиму вавилонським царем і страждання єврейського народу. Пісня “Горе Єрусалиму” написана також від імені зруйнованого міста.
Серед пророцтв, зроблених у книгах цього розділу Біблії, найважливішими були пророцтва про майбутній прихід Спасителя (Месії), який візьме на себе гріхи єврейського народу і, принісши себе в жертву, дасть йому очікуване очищення.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)