Біблійні мотиви в романі Б. Л. Пастернака “Доктор Живаго” БОРИС ПАСТЕРНАК
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
БОРИС ПАСТЕРНАК
Біблійні мотиви в романі Б. Л. Пастернака “Доктор Живаго”
Біблія сама по собі багато значила для Б. Л. Пастернака. В “Охоронній грамоті” він писав: “Я зрозумів, що, приміром, Біблія є не стільки книга з твердим текстом, скільки записний зошит людства, і що таким є усе віковічне”.
Тому біблійні мотиви в його творчості цікаві. У романі “Доктор Живаго” втілені як моральні сторони євангельського учення, як у Достоєвського, так і інші, пов’язані з головною ідеєю, принесеною
І важливо те, що головний герой – не тільки лікар, але й поет. Збірка його віршів є результатом, підсумком життя. Це життя Юрія Живаго після смерті. У цьому – безсмертя людського духу.
Ще одна тема, яка хвилює Пастернака
Раді торкнутися і пекло, і розпад, і розкладання, і смерть, і, проте, разом із ними рада торкнутися і весна, і Магдалина, і життя. І – треба прокинутися! Треба прокинутися і підвестися. Треба воскреснути”.
А головний герой роману воскресіння розуміє так:
“…От ви побоюєтеся, чи воскреснете ви, а ви уже воскресли, коли народилися, і цього не помітили”. Доктор Живаго вважає, що людина в інших людях і є душа людини, її безсмертя: “В інших ви були, в інших і залишитеся. І яка вам різниця, що потім це буде називатися пам’яттю. Це будете ви, що увійшли до складу майбутнього”.
Цікава в романі й ідея життя як жертви. Саме таким життям живуть герої роману. Для Пастернака важлива тема співчутливої тотожності душі однієї людини іншій, думка про неминучість віддати всього себе за людей. Сима Тунцова в романі думає: “…Адам хотів стати Богом і помилився, не став ним, а тепер Бог стає людиною, щоб зробити Адама Богом”. Героям Пастернака властива любов до ближнього. В “Охоронній грамоті” автор писав, що “майбутнє людини є любов”. І про головного героя роману говориться так: “…Усе життя він намагався ставитися з любов’ю до всіх людей, не говорячи вже про близьких і сім’ю”. Є ще один герой – Микуліцин, котрий, як і герої Достоєвського, живе любов’ю до ближніх. Це про нього сказано в романі: “…Він злочинно добрий, добрий до крайності. Пошумить, покобениться і розм’якне, сорочку із себе зніме, останньою скоринкою поділиться”.
У романі Пастернака можна виділити два уклади буття: природне життя людей (час) і надприродне (вічність). Лише в контексті вічності життя людини і всього людства має для письменника зміст. Всі події роману, усі персонажі весь час проектуються на новозавітні легенди, сполучаються з вічним, будь то явний паралелізм життя доктора Живаго з хресним шляхом, доля Лари з долею Магдалини, Комаровського – з дияволом.
“Загадка життя, загадка смерті” – над цією таємницею б’ється думка автора “Доктора Живаго”. І Пастернак розгадує “загадку смерті” через життя в історії-вічності й у творчості. От чому біля гробу Живаго любляча його жінка відчуває “віяння свободи і безтурботності”.
Цього письменника завжди нескінченно зворушувало диво життя. Він ніколи не втрачав відчуття первинної красоти того, що нас безпосередньо оточує. Цьому Пастернак віддав своє життя, і це, власне, його в ньому тримало. Але він ніколи не відокремлював себе від часу, просто намагався утвердити гармонію того існування, з яким він прийшов у життя. От цим, власне, нам і дорогий Пастернак. У цьому запорука якщо не вічного, то, у всякому разі, тривалого життя.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)