БЕРЖЕРАК, Сав’єн Сірано де
(1619 – 1655)
БЕРЖЕРАК, Сав’єн Сірано де (Bergerac, Savien Cyrano de – 06.03.1619, Париж – 28.07.1655, Саннуа) – французький письменник.
Народився у збіднілій дворянській сім’ї. Батько Бержерака був адвокатом. Майбутній письменник навчався у столичному колежі Бове, що входив до Паризького університету. У колежі він додав до свого справжнього прізвища Савіньєн “де Бержерак” і гасконська родина з цим прізвищем деякий час володіла маєтком його батька). Закінчивши навчання (1637), він мріяв прилучитися до великосвітського товариства, але натомість
Літературна спадщина Сірано невелика. За життя Бержерак майже не вдавалося опублікувати своїх творів. З-поміж тих, що вийшли друком, здебільшого були поезії (сонети, рондо, бурлески), які друкувалися у збірках інших поетів. Одним із перших значних творів Бержерака була комедія “Осміяний педант” (“Lе Pedantjoue”, 1646-1647), чи не перша французька “комедія звичаїв”. У ній сатирично зображено тодішню французьку школу та її педагогів, зокрема під маскою “вченого дурня” з претензіями на вишукані салонні манери виведено директора колежу Бове – абата Гранже. Деякі сцени з цієї комедії запозичив для своїх “Витівок Скапена” Ж. Б. Мольєр. Бержераку-драматургу належить також класицистична трагедія на давньоримську тему “Смерть Агріппіни” (“La Mortd’Agrippine”, 1653). Головний герой п’єси – бунтівний полководець і “солдат-філософ” Сеян, котрий очолює заколот проти імператора Тіберія. Написана у час Фронди, трагедія яскраво відобразила деспотизм Тіберія, вона сповнена різких випадів проти церкви та духівництва (“жерців”).
Наприкінці 40-х pp. XVII ст. Бержерак взяв активну участь у русі Фронди. Як і інші письменники-фрондери, він писав “мазаринади” – дошкульні віршовані памфлети проти кардинала Мазаріні. Серед них: “Прогорілий державний міністр”, “Безкорисливий газетяр”, “Сучасна Сивілла”, “Вірний радник”, “Скарги трьох станів королеві-регентці”. Щоправда, у 1651 р. Бержерак змінив своє ставлення до Мазаріні, пояснюючи його дії інтересами держави (“Лист проти фрондерів “). До мазаринад примикають “Листи” (“Les lettres”) – памфлети, у яких Бержерак піддав осуду та критиці політичних діячів, лікарів, педантів, духовних осіб і письменників. 1654 р. “Листи” разом із “Осміяним педантом “і “Смертю Агріппіни” увійшли у книгу Бержерака “Різні твори” (“Les ouvres diverses”).
Посмертно, 1657 p., була видана головна книга Сірано – “Інший світ, або Держави та імперії Місяця” (” L’autre Monde ou les Etats et les Empires de la Lune”, 1647-1650). Це – утопічний роман, роман-подорож, один з перших науково-фантастичних романів у літературі. Серед його основних літературних джерел були “Утопія” Т. Мора, “Місто Сонця” Т. Кампанелли і “Людина на Місяці” Ф. Годвіна. Соціально-політичний лад Місячної держави, відносини людей, їхні ідеали протилежні тим, що існують у Франції. Автор поєднує примхливу фантастику з науковими гіпотезами та відкриттями. Сатирично зображуючи мешканців Місяця, Бержерак критикує суспільні вади свого часу, засуджує війни, мріє про соціальну рівність людей.
У 1662 р. вийшло друком продовження “Держав Місяця” – незавершена книжка “Держави та імперії Сонця” (“Les Etats et Empires du Soleil”). У ній Бержерак розповідає про земні біди та поневіряння, про ті жорстокі гоніння, яких він зазнав через свої передові погляди. З цієї країни невігласів, фанатиків, тюремників і шпигунів птахи несуть автора у фантастичні країни – держави Сонця: царство живих дерев, державу мудрих птахів, країну філософів.
Інтерес до постаті письменника відродився завдяки героїчній комедії Е. Ростана “Сірано де Бержерак” (1897), у якій образ Бержерака було романтизовано і навіть міфологізовано. Творчість Бержерака вплинула на подальший розвиток літератури: від “Мандрів Гуллівера” Д. Свіфта і “Мікромегаса” Вольтера до науково-фантастичного роману ХІХ-ХХст.
Є. Васильев
(1 votes, average: 5.00 out of 5)