БЕРРОУЗ, Вільям Сьюард
(1914 – 1997)
БЕРРОУЗ, Вільям Сьюард (Burroughs, William Seward – 05.02.1914, Сент-Луїс, шт. Міссурі – 02.08.1997, Ловренс, Канзас) – американський прозаїк.
Народився у заможній сім’ї. Його батько був власником підприємства, що займалося постачанням пиломатеріалів. Берроуз навчався у Гарвардському університеті, який закінчив у 1936 p., а після цього вивчав медицину у Відні. Займався археологією й етнологією. Учасник Другої світової війни, оскільки з 1942 р. служив у американській армії. У 1945 р. Берроуз одружився, проте той спосіб життя, який він вів у 50-х pp.,
Берроуз перепробував багато професій (“Працював приватним детективом, дезінсектором, барменом. Трудився на заводах і в конторах, паралельно ошиваючись у напівкримінальному середовищі”), об’їздив Мексику, Європу, тривалий час жив у Лондоні. Повернувся у США в середині 70-х pp.
У літературу Берроуз увійшов у 50-х pp. Його перший знаменитий роман “Джанкі. Сповідь безнадійного наркомана” (“Junkie: Confessions of an Unredeemed Drug Addict”, 1953) у багатьох моментах був автобіографічним: Берроуз ще у 1944 р. заохотився до морфію і його “наркоманський” стаж становив 15 років. Назва
Найвідомішою книгою Берроуза став його другий роман “Оголений сніданок” (“Naked Lunch”, 1959), який побачив світ у Парижі й одразу зажив скандальної слави. В “Оголеному сніданку” йдеться про “нову генерацію” людей, яких створила “наркотична революція”. Берроуз змальовує зруйновану наркотиками психіку. Роман складається з натуралістичних, гіперболізованих, часто сюрреалістичних описів, що скомпоновані в калейдоскопічній манері. У творі зійшлися магістральні мотиви творчості Берроуза: хаотичність світу, ворожнеча між людиною та суспільством, відчуження людини, наркоманія, насильство, гомосексуалізм. Сам Берроуз неодноразово декларував мету своєї творчості – попередити людство про зростаючу загрозу наркоманії. Прихильники Берроуза (Дж. Керуак, Н. Мейлер) поважали його за “оголення” темних сторін людської натури, порівнювали його із Дж. Свіфтом; мовляв, змальовуючи мерзоту, він тим самим також чинить суворий моральний суд.
Берроуз був одним із лідерів і “гуру” руху “бітників”. Разом з іншими представниками “розбитого покоління” він опублікував низку книг: “Листи про Яге”(“7пе Yage Letters”, 1963), листування з А. Гінзбергом під час їхньої спільної подорожі у пошуках наркотиків та ін.
У 60-х pp. Берроуз створив романи “Винищувач” (“The Exterminator”, 1960), “Машина розм’якшення” (“The Soft Machine”, 1961), “Білет вибухнув” (“The Ticket That Exploded”, 1962), “Нова експрес” (“Nova Express”, 1964), у яких діють безтілесні організми у граничній фазі деперсоніфікації; відбувається космічна війна статі, в якій годі шукати переможця; наслідком цього стає дегуманізація планети. Лейтмотив цих книг Берроуза – розпад свідомості, деградація особистості. У творчості Берроуза метафора наркотичної залежності як засобу підпорядкування людини має форму науково-фантастичного сюжету про групу “нова” – інопланетян, які прагнуть знищити людство, насаджуючи “заборонені” насолоди, котрі стають звичними.
У 70-80-х pp. він створив нові романи: “Дикі хлопці” (“The Wild Boys”, 1971) – про повсякденне життя групи наркоманів, “Міста червоних ночей” (“Cities of the Red Nights”, 1981), “Мертві дороги” (“The Place of Dead Roads”, 1984) та “Західні землі” (“Western lands”, 1987), які утворюють трилогію. Роман-сповідь “Гомик” (“Queer”, 1986) понад 30 років залишався ненадрукованим. Безпосереднім приводом до його написання стало ненавмисне вбивство Берроузом своєї дружини. У романі письменник відтворює муки абстиненції героя Вільяма Лі та його жадобу контакту з людьми.
Романи Берроуза експериментальні за формою, вони продовжують художні новації Дж. Джойса та Г. Стайн. Часто вони побудовані у формі потоку видінь, марень, галюцинацій наркоманів у момент ейфорії чи під час чекання на галюциноген. У своїй творчості письменник застосовує постмодерністський колаж, використовуючи фрагменти текстів інших письменників або газетні статті. Невпорядкований синтаксис і нелогічно побудовані фрази передають відчуття хаосу й абсурду. Берроуз “членує” речення і міняє місцями фрагменти, щоб створити нові образи та звільнитися від “підпорядкування” прийнятим нормам оповіді.
Берроуз залишив також свій слід у кінематографі. За його сценаріями знято біля десяти експериментальних фільмів, ще у кількох він брав участь як актор (напр., роль священика в “Аптечному Ковбої” режисера Г. Ван Занта).
Є. Васильев
(2 votes, average: 4.50 out of 5)