“Бережи плаття сновові, а честь змолоду” (по повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”)
Сімнадцятилітній Петро Гринев дуже зрадів, коли батько вирішив, що прийшов час іти на службу: “…Важко описати моє замилування. Думка про службу зливалася в мені з думками про волю, про задоволення петербурзького життя. Я уявляв себе офіцером гвардії, що, на думку моєму, було верхи благополуччя людського”. Коли матінка нагадала чоловікові “поклонитися від мене князеві Б.”, щоб він не залишив “Петрушу своїми милостями”, Андрій Петрович обурився й вирішив, що замість того, щоб їхати на службу в Петербург “мотати так повесничать”,
По дурості й недосвідченості програвши ротмістрові Зурину сто рублів, Гринев порахував цей борг боргом честі. Совість
На подяку за надану допомогу Гринев вирішує дати вожатому полтину на горілку. У такий спосіб він хотів віддячити людини, що выручили його “якщо не з лиха, те, принаймні, з дуже неприємного положення”. “Бурлака був надзвичайно задоволений… подарунком” – хазяйським заячим кожухом, нехай і небагато малуватим.
Коли Гринев прибув в Оренбург до генерала, у листі від панотця були побажання “тримати в їжакових рукавицях” сина “і не давати йому волі”, на що генерал відповів: “…ти будеш на службі теперішньої, навчишся дисципліни”.
У Білогірській міцності Петруша знайомиться із сімейством Миронових, і незабаром між дочкою капітана й Гриневым спалахують щирі почуття. Захищаючи добре ім’я Маші від нападок Швабрина, Гринев кипів від обурення. У відповідь на слова Швабрина: “…знаю по досвіду її вдача й звичай” Гринев обвинуватив (і зовсім справедливо) Швабрина в неправді, і вони домовилися про дуель. Отговоры й “міркування розсудливого поручика” Івана Игнатьича не подіяли на Гринева, тим більше що Швабрин продовжував робити грубі натяки на адресу Маші. Перша спроба поквитатися виявилася невдалої, але бажання покарати “зухвалого злоязычника” стало ще сильніше, незабаром представився й зручний випадок. Тільки Савельич, що поспішав на захист свого вихованця, перешкодив Гриневу завдати вирішального удару Швабрину. Після цієї невдалої дуелі в Гринева з батьком вийшла сварка. Батько дуже гнівався й збирався провчити сина, “як хлопчиська”, говорячи, що “шпагу носити… яка подарована на захист батьківщини, а не для дуелей”, він носити ще не гідний.
Це були тільки перші кроки Петра Гринева в збагненні складної науки захисту честі й достоїнства. Отримані в дитинстві уроки допомогли парубкові стати відважним, справедливим, великодушним, обов’язковим. Навіть Пугачов оцінив його чесність, щиросердність, прямоту, і в цьому виявилася незвичайність особистості Пугачова, хоча, по переконанню Гринева, Пугачов – викинув, а його соратники – “зграя розбійників”. Але щирі якості чималої людини здатний оцінити кожний.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)