“Батько українського театру” (історична драматургія Михайла Старицького)
“Батьком українського театру” назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії.
В історію літератури він увійшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач творів російських та західноєвропейських класиків, але найяскравіше його талант проявився в українському театрі, де М. Старицький виступав і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних труп.
Його перу належать п’єси, в основу яких покладено гострі соціальні конфлікти, характерні
Ще на початку літературної творчості й особливо в останні роки життя увагу майстра слова привертали історичні теми. Старицький – автор багатьох історичних романів і повістей, а також драм “Богдан Хмельницький” (1887-1896), “Маруся Богуславка” (1897), “Остання ніч” (1899), у яких реалістично зображено минуле українського народу, його героїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовників і польської шляхти.
“Богдан
До творів, побудованих на фольклорному матеріалі, належить і драма Старицького “Маруся Богуславка” (1897), якій автор змалював низку правдивих картин з історії українського народу, пов’язаних з його боротьбою проти турецьких загарбників. Перед нами постають наші співвітчизники, полонені турецьким пашою та його підручними, що жорстоко з ними поводилися. їхню непокору в неволі й оспівав Старицький у своїй знаменитій п’єсі. Та головна його увага – Маруся Богуславка, яка, ставши дружиною Гірея, заспокоюється на деякий час. Але ми згодом пересвідчуємося, що душа її все ж належить Україні, бо жінка без вагань звільняє з рабства козаків і сама хоче повернутися на Україну. Розриваючись між материнськими почуттями і тугою за рідною землею, вона помирає на руках у матері та Сахрона. У трагічній розв’язці твору висловлена думка: той, хто зрадить Батьківщину, зречеться заради особистого, мусить загинути.
Драма “Оборона Бунші” (1899) змальовує один із трагічних моментів боротьби українського народу проти шляхетсько-польських загарбників уже після Переяславської ради. П’єса наснажена могутнім пафосом справжнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни, бо сам народ бере найактивнішу участь у подіях: усі знають, що йдуть на вірну смерть, але ніхто не вагається, бо треба допомогти з’єднатися силам Хмельницького і Богуна. Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, показуючи героїв своїх історичних творів сповненими сили і душевної краси, Старицький виявив віру в краще майбутнє України.