Байронічний герой і “байронізм”
Байрон допоміг кращим своїм сучасникам не впасти духом у глухий час реставрації, але, коли підсилився масовий революційний рух, негативні риси “байронічного героя” стали відчуватися як перешкода й так званий “байронізм” був переборений. Сам Байрон переборов цей “байронізм” набагато раніше своїх наслідувачів. Європейські поети ще описували таємничих ченців, що зізнаються в доконаному ніколи похмурому злочині, коли Байрон уже приймався за ” Дон-Жуана”. З погляду жанру це знову поворот до епічної поезії, але вже до “епосу”
Для Байрона – спадкоємця великих просвітителів XVIII століття – гуманістичний ідеал завжди зв’язувалося з революційним перетворенням суспільства, і прояв кращих якостей людини він бачив у діяльній боротьбі за таке перетворення. Панування політичної реакції й розчарування в соціальних результатах французької буржуазної революції були причиною мізантропічних настроїв Байрона, і він переборював ці настрої тільки завдяки надіям на нову революцію. Він не дожив до революції 1830 року, але своєю творчістю надихав і виховував її майбутніх учасників
У той час як
Віра в революцію й віра в людину були в Байрона найтіснішим образом зв’язані: якщо тьмяніла одна, тьмяніла й інша, і навпаки: усе, що переконувало його в можливості нової революції, повертало Байронові й перу в людство. Його щоденник 1821 року дає цікаві приклади таких коливань. 9 січня Байрон гірко замислюється над сатиричною поемою Джонсона “Марність людських бажань” і записує в щоденнику: “Плин століть міняє все у світі… за винятком самої людини, що завжди був і буде жалюгідною твариною. Нескінченне різноманіття життів веде ні до чого іншому, як до смерті, а нескінченність бажань приводить всього-на-всього до розчарування”. На інший день, 10 січня, карбонарії запропонували Байронові приєднатися до їхнього повстання, і він відгукується на це вибухом радості й енергії, хоча й не впевнений у негайному успіху: “.. .Уперед! Зараз час діяти. І що таке я, якщо хоч єдина іскра того, що гідно минулого, може, не згасши, бути заповідана майбутньому. Справа тут не в одній людині, не в мільйоні, а в дусі волі, що повинен поширитися. Хвилі, що вдаряють об берег, розбиваються одна за інший, але океан все-таки перемагає. Він палить армади, точить скелі й, якщо вірити нептунианцам, він не тільки руйнує, але й створює мир”.
Як характерно для Байрона це ототожнення революції з океаном! Адже й свого ” Чайльд-Гарольда” він закінчує потужним гімном океану, що завжди гвободен, хоча б на його берегах і залишалися поневолені царства. Пушкіна чудово проникнув у сутність поезії Байрона, коли сказав, що він був створений духом моря й був у всім йому подібний:
Як ти, могутній, глибокий і похмурий, Як ти, нічим не приборкаємо.
Байрон не закриває очі на слабості руху карбонаріїв, критикує окремих його учасників, шкодує про те, що недостатньо притягнуті до руху італійські селяни. Він передбачає можливість поразки, але не відступає, усвідомлюючи, що навіть хвиля, що розбилася, повстання заповість свій досвід майбутньому
Розгром італійських карбонаріїв змушує Байрона перенести свої надії на Грецію, і він переїжджає туди. Греція для Байрона – не випадкова країна, куди його закинула доля. Тема Греції проходить через все життя й вся творчість Байрона. Подібно французьким революціонерам, Байрон схилявся перед республіканською античною Грецією, перед її народними героями – Фемистоклом і воїнами Фермопіл. Грецький міф про Прометее надихав Байрона на створення його гордих протестуючих образів. Початок визвольного руху греків проти турецького панування Байрон розглядав як відродження народного духу волелюбній античній Греції
И тут, як і в Італії, Байрон бачить слабості, дріб’язкову боротьбу окремих груп, що заважає об’єднанню. Тому він пише: “Я приїхав не для того, щоб підтримувати яку-небудь партію, а щоб приєднатися до народного руху”. Байронові не вдалося об’єднати всі групи ( щоперебували під різними іноземними впливами), і він устав на чолі сулиотов, сподіваючись із ними зробити багато чого не тільки в Греції, але й за її межами (“тому що й отут і там чимало є такого, що не заважало б виправити”). Смерть обірвала ці надії
Публикуемие щоденники й листи дають також деякий, звичайно, далеко не повний матеріал для судження про літературні погляди й смаки Байрона. Часті, згадування про письменників XVIII століття зайвий раз підкреслюють зв’язок Байрона з літературою Освіти. Із сучасників найбільше уваги він приділяє Вальтерові Скоттові. Він багато пише про Вальтера Скотті Стендалю; у самий гарячий час повстання карбонаріїв він вимагає, щоб йому надіслали нові романи Вальтера Скотта, і перечитує їх до п’яти разів. У той же час він усвідомить, наскільки відмінний його творчий шлях від шляху Вальтера Скотта
Дружба й розбіжність цих двох великих людей початку XIX століття глибоко характерні. Байрон і Вальтер Скотт, не дуже давно колишніми лютими суперниками в області романтичної поеми, що заперечували друг у друга славу, на той час, до якого ставляться публикуемие матеріали, полюбовно розділили літературний Парнас. За Байроном залишилася схвильована лірика протесту революційно настроєної особистості проти існуючого суспільства, за Скоттом – епічно спокійне оповідання про історичне минуле
Крім літературних поглядів, щоденники Байрона дають подання також про деяких його поетичні задуми. Цікавий задум трагедії про Тиверии, де Байрон сподівається знайти щирий трагізм (“принаймні, мій Трагізм”), показавши, що “тільки потужний і похмурий дух, будучи зломлений, здатний шукати притулку в населеному жахами самітності”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)