Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Багатогранна лiрика Олександра Олеся

Багатогранна лiрика Олександра Олеся

Повертаються до нашої рiдної землi, до нашого народу забутi iмена. Чим завинили вони, визнанi майстри слова, перед своїм народом? Переконанi: нiчим, народ їх не карав осудом, не обiйшов забуттям. Намагався покарати їх сталiнiзм, вiдлучаючи їхню творчiсть вiд iсторiї української лiтератури, але дзвони пам’ятi стоголосi, вони щедро викресують iмена: Микола Хвильовий, Богдан Лепкий, Валер’ян Полiщук, Григорiй Косинка, Олександр Олесь…

О. Олесь завинив перед своїм народом лише тим, що не роздiлив iз ним страхiття голоду 1932-1933 рокiв, жахiв сталiнського

беззакон ня, ненависної фашистської окупацiї. Та вiн себе жорстоко i покарав. Покарав тим, що 1919 року залишив рiдний край i опинився на чужинi:

Чужина – могила, чужина – труна,

Душа на чужинi, як чайка сумна, –

Лiтає i квилить в сльозах без гнiзда:

Навiк його змила бурхлива вода.

Так писав поет, якого ще знали на Українi в першi пореволюцiйнi роки, якого захоплено читали, адже вiршi були мелодiйними, народнопоетичними. Митець зумiв з особливою експресивною напругою “переплавити” народнi переживання i сподiвання в болiсно-вразливiй своїй душi i емоцiйно сильно вилити це в безсмертних поетичних

рядках своїх поезiй. Вiн, знаходячись за межами рiдної України, переживав i свiтлi надiї рiдного народу на визволення, i трагiчнi поразки першої росiйської революцiї, оплакував у своїх поезiях загиблих та загорявся новим, зiгрiтим революцiйними загравами гнiвом проти насильства i зла:

Ми не зложимо зброї своєї…

Дужi в нас i бажання, i гнiв,

Ми здобудемо землю i волю.

I загоїмо рани вiкiв.

Високопатрiотичне слово поета порiвнюють iз Шевченковим: у Шевченка поезiї високохудожнi, закличнi, вогненнi, такi ж риси мали i поезiї О. Олеся, який талант свiй присвятив революцiї – її переможно-величнiй увертюрi та її трагiчному фiналовi. Вiн вболiває щиро, глибоко, спiвчуває голодним, знедоленим:

Вони – обiдранi, розбутi,

Слiпi, голоднi i нiмi,

В кайдани, в сталь мiцну закутi,

В кривавих ранах i ярмi, –

Сьогоднi бiльше не раби:

Лунають гасла боротьби!

Схвалювали всiх i вiтали збiрки поезiй “З журбою радiсть обнялися”, а потiм iще декiлька збiрок, але вже шостої книги поезiй О. Олеся читач не отримав, хоча i називав М. Грушевський О. Олеся “Найбiль шим з нинi живущих поетiв на Українi”.

В душi у поета гули буревiї розчарувань, нерiвноваги, незгоди, але ж вiн був переконаний:

Хто я? Я козак –

З вiльним духом, з нiжним серцем,

З iскрами в очах.

Скiльки громадської мужностi i вiдвертостi треба було мати, щоб затаврувати емiгрантiв, якi не зумiли по-справжньому смiливо боротися за щасливе майбутнє свого народу:

Вони зiйшлися, неборать,

В iм’я найвищої мети,

Щоб всiм єдиним фронтом йти,

I перегризлись, як собаки,

Пересварились, як коти,

I розповзлися знов, як раки.

О. Олесь не шкодує i себе, розчарованого, зневiреного, – то намагається виправдати свiй крок, хоча б перед своєю совiстю, то впадає у вiдчай:

О, недурно в скорботах ми плачемо

На вигнаннi в холодних свiтах,

Ми своєї землi не побачимо…

Тiльки, може, у мрiях, у снах.

Неодноразово поет поривався на Україну, жив надiєю на повернен ня, але його стримували сумнiви. Знав вiн про немилосердний голод 33 року, знав, що один за одним зникали у безвiстi письменники, а роки Великої Вiтчизняної переживав особливо боляче – сам хворiв, приголомшений був смертю свого сина О. Ольжича у концтаборi Заксенхау зен. Iз глибини душi рвалися слова:

О принесiть як не надiю,

То крихту рiдної землi:

Я притулю до уст її

I так застигну, так зомлiю…

Вдячнi нащадки – письменники, поети, лiтературознавцi повертають поета О. Олеся i його класичнi шедеври на Батькiвщину, до рiдного народу. I ми вiримо, що доля творчої спадщини О. Олеся буде щасли-вiшою, нiж його особиста доля.

Правдивi картини життя трудового народу у творах Архипа Тесленка

Коли дивишся на портрет Архипа Тесленка, бачиш засмучене обличчя, очi, сповненi журби. Згадуєш його трагiчне, сповнене поневiрянь життя, його слова: “Життя моє справдi таке, що треба звiрячого органiзму, щоб я перетяг за тридцять рокiв”. Багато його оповiдань носять автобiографiчний характер. Це правдивi картини його життя. Життя письменника-iнтелiгента, вихiдця з простого народу. Це справжнi художнi, правдивi документи тiєї епохи, епохи першої росiйської революцiї, епохи розшарування села, зубожiння та спролетаризування селян.

Правдиве змалювання тяжких картин тогочасного життя ми знаходимо в його оповiданнях “Хуторяночка”, “За пашпортом”, “Немає матусi”, “Любов до ближнього”, “У схимника” та iн. Кожне з них, лаконiчне, виконане в простiй задушевнiй розповiдi очевидця. Оповiдач – людина добра, гуманна, проста. Вiн добре знає життя простих людей i глибоко спiвчуває їм.

Перед нами трагiчна доля дiвчини – хуторяночки Марини, яка оповiдає, як тяжко довелося їй працювати в наймах. Її праця, чесна, добросовiсна, часто дуже тяжка, зовсiм не цiнилась. Працювала з ранку до ночi за копiйки. Та все ж стягнулась на кожушину якусь i матерi допомагала. Почала вже мрiяти i про свою сiм’ю. Та нема худiбки – i нiхто замiж не вiзьме. Кинулась худiбку заробити, а тут пан зi своїми домаганнями. Всi грошi, зiбранi на придане, до суду вiднесла, якби тiльки “спекатися панської любовi”. Та й у вiдчаї втопилась. Ось одна з трагiчних картин життя молодої дiвчини. Нi праця, нi врода, нi великi чесноти – нiщо не має значення, якщо ти наймичка. Селянин, поставлений у таку залежнiсть вiд пана, що всi його намагання вирватись iз неволi, зажити вiльно, мати хоч якийсь достаток – марнi. Ось герой оповiдання “За пашпортом”. Вiн, як i Марина, вирiшив змiнити своє життя, спробувати заробити бiльше грошей, нiж тi кривавi копiйчини, якi платив йому пан. Та й образи пана терпiти вже не мiг. Вирiшив податись до Одеси на заробiтки. Але паспорта не отримаєш, бо пани з владою заодно. Їхнi iнтереси вона захищає, бiдняковi ж правди нiде не знайти.

Страшне зубожiння селянства, велика смертнiсть дiтей, тяжке знедолене життя дорослих – все це правдивi трагiчнi сторони тогочас ного суспiльного устрою. Та в цьому страшному моторошному свiтi простi селяни зберегли у своїх душах iскорки великої любовi, доброти, порядностi. Зовсiм нестерпним пiсля смертi матерi стає життя героя оповiдання “Немає матусi”. Але згадка про матiр, її велику святу любов до своїх дiтей, її вмiння знайти для кожної дитини ласкаве слово, її по-стiйна турбота про них – все це додає йому сили жити i перемагати труднощi.

Любов’ю до знань, прагненням до чесного трудового життя сповнене серце i головної героїнi повiстi “Страчене життя” Оленки. Здається, всмiхнулась доля бiднiй дiвчинi. Може, “вийде в пани” колись i селянська дочка. Великi здiбностi, чиста нiжна душа, наполегливiсть i працелюбнiсть дали можливiсть їй здобути знання, спецiальнiсть учительки. Та жорстока дiйснiсть призводить i цю дiвчину до самогубства. У тогочасному суспiльствi не бачив Тесленко жодної можливостi для простих трудiвникiв села. Страчено життя ще однiєї хорошої людини.

Багато оповiдей Тесленка iз сiльського життя, iнтелiгенцiї того часу мають трагiчне звучання. Якщо й змальовує вiн борцiв за права народу, то й їхня доля – це поневiрення, арешти, тюрма. Гiрка правда про життя людей тогочасної України звучить у кожному словi творiв цього своєрiдного талановитого письменника.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Багатогранна лірика Олександра Олеся О слово! будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися. Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. О. Олесь Повертаються до нашої рідної землі, до нашого народу забуті імена. Чим завинили вони, визнані майстри слова, перед своїм народом? Переконані: нічим, народ їх не карав осудом, не обійшов забуттям....
  2. Твір Багатогранна лірика Олександра Олеся Багатогранна лірика Олександра Олеся О слово! будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися. Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. О. Олесь Повертаються до нашої рідної землі, до нашого народу забуті імена. Чим завинили вони, визнані майстри слова, перед своїм народом? Переконані: нічим, народ їх не карав...
  3. “Моє враження після ознайомлення з творчістю Олександра Олеся” Олександра Олеся часто порівнюють з Гейне та іншими найвизначнішими ліриками світової літератури. В українську літературу Олесь увійшов уже своєю першою збіркою віршів “З журбою радість обнялась”, ставши після цього королем української поезії. У творчості Олеся завжди йдуть поруч журба і радість, щастя й муки, смерть і воскресіння, рабство й воля,...
  4. Україна в серці і в поезії Олександра Олеся І. Особлива сила поетичного слова Олександра Олеся – дивне поєднання думки, почуття і фантазії талановитого лірика. ІІ. Зростання національної свідомості поета: 1. Пошук зображальних засобів відтворення любові до України, захоплення нею. 2. Участь у відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві, усвідомлення свого національного покликання. 3. Зустрічі з Грінченком, Самійленком, Коцюбинським, Лесею...
  5. Журба і радість Олександра Олеся Злилися воєдино громадські й творчі інтереси Олександра Олеся, були нероздільними завжди. Уже його перша збірка “З журбою радість обнялась” виявила ліричний талант автора. Сердечністю і теплотою віє від кожного вірша збірки. Недарма Максим Рильський писав, що в особі О. Олеся інтелігенція вітала надійну творчу силу, визнавши його як щирого і...
  6. Україна в серцi i поезiї Олександра Олеся Олександр Олесь творив у складних умовах пiднесення визвольної борнi рiдного народу, що завершилася 1917 року проголошенням державностi України та її трагiчного краху. На його творчiсть вплинула трагедiя україн-ського народу, який не знайшов у собi сили визволитися з-пiд колонiаль ного ярма, i болiснi переживання серця, вiдкритого до краси i любовi, але...
  7. Трагедія серця Олександра Олеся Є У Олександра Олеся драматичний етюд “Трагедія серця”, де не тільки передано складність життєвої долі героїв твору, а й пророче передбачено трагедію серця самого поета. Ще на початку XX століття літературознавець Сергій Єфремов назвав Олександра Олеся сином свого суперечливого часу – динамічної епохи, сповненої водночас великих сподівань і гіркої зневіри....
  8. Твір Україна в серці і поезії Олександра Олеся Україна в серці і поезії Олександра Олеся Олександр Олесь творив у складних умовах піднесення визвольної борні рідного народу, що завершилася 1917 року проголошенням державності України та її трагічного краху. На його творчість вплинула трагедія українського народу, який не знайшов у собі сили визволитися з-під колоніального ярма, і болісні переживання серця,...
  9. “З журбою радість обнялась…” (за творчістю Олександра Олеся) – Олена Акульшина Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина “З журбою радість обнялась…” (за творчістю Олександра Олеся) Пісня “Сміються, плачуть солов’ї…” давно вже стала народною, але в неї є автор – український поет Олександр Олесь. На жаль, його творчість – це ще одна сторінка, зумисне вилучена у свій час...
  10. Відповіді до теми: “Творчий шлях Олександра Олеся. Неоромантизм” 1. Із чого починалося творче життя О. Олеся? Першою його поетичною збіркою була “З журбою радість обнялась…” У ній відобразилися ідеалістичні погляди молодого поета, які стали грунтом для його подальших творчих пошуків. Вже в цій збірці поезії відзначаються великою му – шкальністю. 2. Назвіть найхарактерніші риси ранньої поезії (за збіркою...
  11. Жанрове розмаїття та неповторність лірики Олександра Олеся Олександр Олесь передусім лірик, поет особистого переживання, поезії серця. Щемливо-бентежна ніжність і інтимність, краса й романтична окриленість його слова хвилює і захоплює, наснажує життєствердною енергією. Ліричне начало є всеохоплюючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. Безпосередні враження від “божого світу” пропускав поет через власне серце;...
  12. Твір-роздум на тему “краса духовного світу героїв олександра олеся” Олександр Олесь – один з поетів початку XX століття, вже перша збірка якого засвідчила, що це поет-лірик. Вже перший друкарський вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих “срібних акордів, які з серця взялися. Ці перші поетичні рядки засвідчили щирість, простоту і емоційну складність почуття, а також свіжість, музичність поетичного слова....
  13. Жанрова і тематична розмаїтість лірики Олександра Олеся Олександрандр Олесь – один із найталановитіших поетів початку XX століття, уже перша збірка якого засвідчила, що “Україна,- за словами М. Грушсвського,- дістала поета-лірика, котрого виглядала з часів Шевченка”. Уже перший друкований вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих “срібних акордів, що з серця знялись”: В дитинстві ще… давно, давно колись...
  14. “З журбою радість обнялась…” (поезія Олександра Олеся) “З журбою радість обнялась…” (поезія Олександра Олеся) Хтось ударив без жалю по серці моїм, – і забилося серце в вогні золотім… І посипались іскри ясні, І в дзвінкі обернулись пісні. О. Олесь Радість і журба злилися в поезіях Олександра Олеся – тонкого лірика, співця краси й кохання. Його твори сповнені...
  15. Глибокий ліризм поезії Олександра Олеся Творчість Олександра Олеся – автора 11 збірок витонченої лірики – тривалий час була недоступною читачам України. Його ім’я було популярним лише в українській діаспорі. Характер всієї поетичної спадщини митця (його ліричних творів і поезій громадянського звучання, пов’язаних з революцією 1905 року, її поразкою та еміграцією поета) визначає журба і радість,...
  16. Поетичний доробок Олександра Олеся Поетичний доробок Олександра Олеся займає в історії укр. літ. особливе місце. Він прийшов в літературу, коли ще жили і творили Іван Франко, Леся Українка і Михайло Коцюбинський. Ніжний романтик початку століття, зацікавлений у суспільних подіях лірик 20 – х років, сумуючий і драматичний художник слова, у другій половині життєвого шляху...
  17. Жанрове і тематичне розмаїття лірики Олександра Олеся Олександр Олесь передусім лірик, поет особистого переживання, поезії серця. Щемливо-бентежна ніжність та інтимність, краса й романтична окриленість його слова хвилює і захоплює, наснажує життєствердною енергією. Ліричне начало є всеохоплюючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою природою. Безпосередні враження від “божого світу” пропускав поет через власне серце;...
  18. “З журбою радість обнялась” (за лірикою Олександра Олеся) Життєвий і творчий шлях Олександра Олеся (О. І. Кандиби) був дуже складний. Але в тому була якась невідворотна закономірність і потреба, тому що улюбленець долі навряд чи став би справжнім поетом. Він не знав би, що таке вибір – за нього все вирішила б його щаслива зоря. Олесь був змушений...
  19. Образ України в поезії Олександра Олеся Олександр Олесь ненастанно шукав таких виражальних засобів, які з найбільшою точністю відображали б любов і захоплення Україною, надії та розчарування, його журбу і радість: Як втілити її, не знаю, В словах, в пісні мої. Думка про долю України не давала спокою. Ще 1906 року він пише: Прокляття, розпач і ганьба!...
  20. З журбою радість обнялась… (за творчістю Олександра Олеся) Хтось ударив без жалю по серці моїм,- І забилося серце в вогні золотім… І посипались іскри ясні, І в дзвінкі обернулись пісні. Зачаровані музичним ладом поетичної строфи, ми образно сприймаємо романтичний світ лірики Олександра Олеся. Герой його поезії сповнений молодих сил і прагнень, він відчуває буяння життя і оптимістично сприймає...
Багатогранна лiрика Олександра Олеся
«
»