Ахматова А. – Коли в тузі самогубства
Замість передмови
У страшні роки ежовщины я провела сімнадцять місяців у тюремних чергах у Ленінграді. Якось раз хтось “пізнав” мене. Тоді варта за мною жінка, що, звичайно, ніколи не чула мого ім’я, опам’яталася від властивого нам усім заціпеніння й запитала мене на вухо (там усі говорили пошепки):
– А це ви можете описати?
И я сказала:
– Можу.
Тоді щось начебто посмішки сковзнуло по тому, що ніколи було її особою.
1 квітня 1957, Ленінград
Коли в тузі самогубства
Народ гостей німецьких чекав,
И дух
Від російської церкви відлітав,
Коли приневская столиця,
Забувши велич своє,
Як сп’яніла блудниця,
Не знала, хто бере її,-
Мені голос був. Він кликав утешно,
Він говорив: “Іди сюди,
Залиш свій край, глухий і грішний,
Залиш Росію назавжди.
Я кров від рук твоїх відмию,
Із серця вийму чорний сором,
Я новим ім’ям покрою
Біль поразок і образ”.
Але равнодушно й спокійно
Руками я замкнула слух,
Щоб цим мовленням невартої
Не опоганився скорботний дух.
Ахматова А. – Мені ні до чого одичні раті
Мені ні до чого одичні раті
И
По мені, у віршах усе бути повинне недоречно,
Не так, як у людей
Коли б ви знали, з якого сміття
Ростуть вірші, не відаючи сорому,
Як жовта кульбаба в забору,
Як лопухи й лобода
Сердитий окрик, дьогтю запах свіжий,
Таємнича цвіль на стіні…
И стих уже звучить, задерикуватий, ніжний,
На радість вам і мені.
Ахматова А. – Мужність
Ми знаємо, що нині лежить на вагах
И що відбувається нині.
Година мужності пробив на наших годинниках,
И мужність нас не покине
Не страшно під кулями мертвими лягти,
Не гірко залишитися без даху,
И ми збережемо тебе, російське мовлення,
Велике російське слово
Вільним і чистим тебе пронесемо,
И онукам дамо, і від полону врятуємо
Навіки.
Ахматова А. – Реквієм
Ні, і не під далеким небозводом,
И не під захистом далеких крив,-
Я була тоді з моїм народом,
Там, де мій народ, до нещастя, був
1961
Присвята
Перед цим горем гнуться гори,
Не тече велика ріка,
Але міцні тюремні затвори,
А за ними “каторжні нори”
И смертельна туга
Для когось віє вітер свіжий,
Для когось ніжиться захід –
Ми не знаємо, ми всюди ті ж,
Чуємо лише ключів осоружний скрегіт
Так кроки важкі солдатів
Піднімалися як до обідні ранньої,
По столиці здичавілої йшли,
Там зустрічалися, мертвих бездыханней,
Сонце нижче, і Нева туманней,
А надія все співає вдалині.
Вирок… І відразу сльози заюшать,
Від всіх уже відділена,
Немов з болем життя із серця виймуть,
Немов грубо горілиць перекинуть,
Але йде… Валандається… Одна…
Де тепер мимовільні подруги
Двох мого осатанілого років?
Що їм чудиться в сибірській хуртовині,
Що ввижається їм у місячному колі?
Їм я шлю прощальний свій привіт
Березень 1940
ВСТУП
Це було, коли посміхався
Тільки мертвий, спокою рад
И непотрібним привеском гойдався
Біля в’язниць своїх Ленінград
И коли, збожеволівши від борошна,
Ішли вже засуджені полки,
И коротку пісню розлуки
Паровозні співали гудки,
Зірки смерті стояли над нами,
И безвинна корчилася Русь
Під кривавими чоботями
И під шинами чорних марусь.
1
Вели тебе на світанку,
За тобою, як на виносі, ішла,
У темній світлиці плакали діти,
У божника свіча обпливла
На губах твоїх холод іконки,
Смертний піт на чолі… Не забути!
Буду я, як стрілецькі женки,
Під кремлівськими вежами вити
[Листопад] 1935, Москва
2
Тихо ллється тихий Дон,
Жовтий місяць входить вдом.
Входить у шапці набекрень,
Бачить жовтий місяць тінь
Ця жінка хвора,
Ця жінка одна
Чоловік у могилі, син у в’язниці,
Помолитесь про мене
1938
3
Ні, це не я, це хтось іншої страждає
Я б так не могла, а те, що трапилося,
Нехай чорні сукна покриють,
И нехай віднесуть ліхтарі…
Ніч
1939
4
Показати б тобі, насмішниці
И улюблениці всіх друзів,
Царскосельской веселій грішниці,
Що трапиться з життям твоєї –
Як трьохсота, з передачею,
Під Хрестами будеш стояти
И своею слезою горячею
Новорічний лід пропалюватися
Там тюремна тополя гойдається,
И ні звуку – а скільки там
Неповинних життів кінчається…
1938
5
Сімнадцять місяців кричу,
Кличу тебе додому,
Кидалася в ноги катові,
Ти син і жах мій
Усе переплуталося навік,
И мені не розібрати
Тепер, хто звір, хто людина,
И довго ль страти чекати
И тільки курні квіти,
И дзенькіт кадильний, і сліди
Кудись вникуда.
И прямо мені в очі дивиться
И швидкою загибеллю загрожує
Величезна зірка
1939
6
Легені летять тижня,
Що трапилося, не зрозумію
Як тобі, синок, у в’язницю
Ночі білі дивилися,
Як вони знову дивляться
Яструбиною печенею оком,
Про твій хрест високому
И о смерті говорять
Весна 1939
(1 votes, average: 5.00 out of 5)