А. А. Ахматова. “Реквієм”

Ні, і не під далеким небозводом, И не під захистом далеких крив, – Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був. Ганна Андріївна Ахматова… Це ім’я зараз відомо, мабуть, всім, навіть неаматорам поезії. Від прабаби, татарської князівни Ахматовій, іде цей знаменитий псевдонім, яким вона замінили прізвище Горенко. Народилася Ганна Андріївна під Одесою

Однорічною дитиною була перевезена на північ – у Царське Село. Найважливішими моментами дитинства вона називала враження про Царскосельских парки, Хер-Сонесе, море, навчання

читанню по абетці Лева Толстого, перший вірш, написаний в одинадцять років. Далі – навчання, шлюб з Гумилевым, поїздки в Париж, де вона знайомиться з Модильяни, подорож по Італії, народження сина, “Бродячий Собака”, акмеисты, Сталін, репресії, страждання, Війна, доповідь Жданова, гоніння, світове визнання й… багато, багато інших яскравих вражень життя. Де, як на синусоїді, чергуються зльоти й падіння

За своє довге життя Ганна Андріївна залишило величезну літературну спадщину, яким пишається й захоплюється увесь світ. Але все-таки “Реквієм” займає в ньому особливе місце. Цей добуток з’явився

справою всього її життя. У цю поему виплеснуто все горі всіх матерів

“Реквієм” був написаний не за один день. Він був по слову “підслуханий” у бідних жінок, що коштують із передачами за тюремною стіною. Сімнадцять місяців у тюремних чергах Ленінграда, страшні роки ежовщины, безвинні страждання великої кількості людей у роки сталинщины породили добуток величезної сили

Основною темою поеми є страждання всіх матерів, дружин, сестер. “Перед цим горем гнуться гори, не тече велика ріка, але міцні тюремні затвори, а за ними “каторжні нори” і смертельна туга”. Скорботний сумний плач матері про несправедливо засуджений. “Кам’яним” словом падає жорстокий вирок. Материнські борошна вічні – про це нагадує автор, відтворюючи картину страти Христа.

Ахматова показує, як, пройшовши довгий і важкий шлях, перебуваючи на грані розпачу, мати зуміє вистояти, не зламатися: “У мене сьогодні багато справи: треба пам’ять до кінця вбити, треба, щоб душу скам’яніла, треба знову навчитися жити”. Їм, матерям, присвячене цей добуток, вони є його головними героями. І сама Ганна Ахматова – одна з них. Всі слова, думки, учинки проходять через її душу і її руку лягають на папір

И безумовно, її невід’ємне право – пам’ятником застигти там, де з усіма стояла вона триста годин. І лише один, один-єдине питання задаю я собі завжди: де, де простій, смертна людина черпає такі сили? Невже в собі?! Практично вся творчість Ахматової радянської пори – грандіозний реквієм по вбитим і задушеним людям і мріям, віршам і надіям. І страшно навіть подумати, що все це не згущення фарб, художнє перебільшення або штучна драматизація життя, а гірка правда

Правда, що ця мужня жінка могла б і не знати, але вона вистояла й до кінця залишалася вірна свого народу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


А. А. Ахматова. “Реквієм”

Categories: Нові твори

Links