Авторська пісня в шкільному вивченні
Ничипоров І. Б. Авторська пісня стала одним із примітних явищ у російській поетичній культурі другої половини ХХ сторіччя й у повноті виразила духовні, соціально-історичні грані світовідчування серединних десятиліть століття[1].
Як феномен вітчизняної поезії, авторська пісня, у чималому ступені запліднена атмосферою відносного розкріпачення “оттепельной” епохи, знайшла свої виразні обриси в основному до кінця 1950-х – першій половині 1960-х років у творчості М. Анчарова, Б. Окуджавы, Ю. Визбора, Н. Матвєєвій і ін. У наступні десятиліття
Звертання до розмови про творчість найбільших поетів-бардів на шкільних уроках літератури може сприяти рішенню цілого ряду стратегічних завдань у процесі формування мислячої й рідної культури, що орієнтується в просторі, особистості школяра. При розгляді лірики як роду літератури залучення даного матеріалу збагатить подання учнів про такі поняття, як ліричний герой, поетичний образ, інтонація, ритміка, мелодика, звукове інструментування вірша; сформує вміння розпізнавати те, як у ліричному добутку можуть функціонувати епічні й драматургічні елементи, які можливі шляхи взаємодії й взаємозбагачення поезії, музики, виконавського мистецтва в авторській пісні
На уроках літератури у випускному класі осмислення авторської пісні розширить історичний, культурний і властиво літературний кругозір школярів, їхнього подання про епоху й художнє життя середини й другої половини збіглого сторіччя
Методично виправданим представляється випередити розгляд конкретного матеріалу коротким оповіданням учителі про загальну культурну ситуацію післявоєнного, “оттепельного” часу, про джерела й стимули поетичного “буму” кінця 1950 – початку 1960-х рр., про причини того, чому саме поезія стала тоді потужним генератором духовної й соціальної енергії, сили опору суспільній несвободі
Типологически в авторській пісні є підстави розрізняти з неминучою часткою умовності кілька стильових-жанрово-стильових напрямків: Романтичні-романтичну-романтична-романтичний-лірико^-романтичне, що виразило насамперед піднесений дух “оттепельного” розкріпачення Б. Окуджава, Ю. Визбор, Н. Матвєєва й ін.; Сатиричні-сатиричну-сатирична-сатиричний-трагедійно^-сатиричне, що було звернено в основному до соціально-психологічної реальності “застійного” часу й націлено на превозмогание суспільній неправді й демагогії В. Висоцький, А. Галич, Ю. Кім і ін., а також розглядати в якості эстетической спільності Творчість поетів, що еволюціонували від “чистої” лірики до освоєння більших лисичанських форм і створенню трагедійного пісенного епосу А. Городницкий, А. Дольский і ін.. Позначена типологія дозволяє простежити основні вектори розвитку даного художнього феномена від 1950-х рр. до рубежу сторіч. Суть цієї еволюції полягала насамперед у посиленні трагічного звучання бардовской пісні, поглибленні в ній екзистенціального початку, в усі більше виразному виявленні Антиофіційності як ключового аспекту її пафосу
При знайомстві учнів з Лірико-романтичним напрямком в авторській пісні обгрунтованим буде віддати “пальму першості” творчості Булата Окуджавы. На прикладі знаменитих міських, “арбатских” “пісеньок” можна наочно показати характерне для його творчої манери з’єднання історичного, сиюминутного, тільки що побаченого, особисто пережитого – і надтимчасового, вічного. Так, у ранній пісні “Опівнічний тролейбус” 1957 часова-просторово-тимчасова перспектива міський
(2 votes, average: 4.00 out of 5)