Автор і його герої в романі “Євгеній Онєгін”
Заслуга Пушкіна не тільки в тім, що він створив, до деякої міри, історичний добуток. Як відзначає Бєлінський, поет був у числі тих деяких (а точніше, на думку критика, їх було всього двоє – Пушкін і Грибоєдов ), хто перейшов до зображення російського життя, до них були лише елементи її – у Крилова, Карамзина, Фонвізіна. Абсолютно новим було й те, що в Пушкіна ми бачимо особливий, ніколи раніше що не зустрічався тип роману: якщо для читача попереднього покоління була прийнятна така система, як накладення авторських міркувань на сюжет, що є основою
Хто жив і мислив, той не може
У душі не нехтувати людей…
…Ми все дивимося в Наполеоны…
Численні відступи на тему любові (“Ах, ніжки, ніжки! де ви нині?”), що говорить про те, що й неї випробував Автор. Як поет він міркує про мистецтво, поезію, її призначенні й навіть полемізує зі своїми сучасниками. Автор з’являється перед нами як людина з переконаннями, що сформувалися, тому він дозволяє собі іронізувати над думками далеких йому людей, гудячи їхню вульгарність і лицемірство; він відверто висміює “повітової панянки альбом”, лжедрузей, готових зрадити в будь-яку мінуту, і т. д. Автор упевнений у своїх життєвих цінностях і на підставі їх оцінює інших героїв.
Існує безліч думок по питанню про те, в образ кого з героїв “перевтілився” Пушкіна. Одні вважають, що це Тетяна, по більшість затверджують: Пушкіна говорить словами Автора. І ті, і інші помиляються: безсумнівно, Тетяна – милий, улюблений образ Пушкіна, а роман побудований за принципом оповідання (у цілому, оповідання ведеться від першої особи), оповідачем виступає Автор і, у принципі, можна прийняти за єдине ціле Пушкіна й Автора. Але Автор – це створений поетом образ. Пушкіна ніколи особисто не зустрічався зі своїми героями, на відміну від Автора, що навіть порівнює себе з ними, розповідає історії зі своєї “біографії”, зв’язані зі знайомством з ними. Наприклад, він знаходить деяку подібність між собою й Онєгіним:
…З ним подружився я в той час.
…Страстей гру ми знали обоє:
Томіла життя обох нас;
В обоє серць жар згас…
Проте, він заперечує повний збіг їхніх характерів:
Завжди я радий помітити різницю
Між Онєгіним і мною…
Автор у романі виступає як головний суддя. Його прямі зіставлення себе з героями або окремі фрази й слова, що побічно виражають його відношення до тої або іншої події, наприклад, про те, як “мило надійшов” Онєгін з Тетяною, – це його оцінка характерів героїв. Без її читач навряд чи б зміг глибоко зрозуміти їх. Висловлюючи свою думку, вона допомагає розібратися в героях. Якщо, знаходячи себе трохи подібним з Онєгіним, він все-таки підкреслює їх “різниця” і навіть спеціально відкидає найменші підозри, то за Тетяну він ревно заступається, вона – його “милий ідеал”.
Сказати, що Автор є тільки суддею – значить упустити найбільш важливу його функцію – “знайомство”, опис героїв роману. Адже саме з його вуст читач довідається про життя, характер, переконання, поводженні, учинках того або іншого героя. Автор неупереджено розповідає про виховання й утворення Онєгіна, яких вистачало лише на те, щоб
Без принужденья в розмові
Торкнутися до всього злегка,
З ученим видом знавця
Зберігати молчанье у важливій суперечці
И збуджувати посмішку дам
Вогнем нежданих епіграм.
Зі слів Автора можна довідатися про Євгенія багато чого: приставлений до нього в дитинстві Monsieur l’Abbe “учив його всьому жартуючи, не докучав мораллю строгої”; Онєгін був знаком із працями Адама Смита, міркував про розвиток держави; він їздив у театри для того лише, щоб, розсіяно позіхнувши, сказати що-небудь голосна, приваблююча увага; успешнее й охотнее всього він навчався “науці страсті ніжної”, досягши в цій області значних успіхів. Після такої характеристики читач цілком чітко уявляє собі головного героя.
Найдокладнішим образом, щоб пояснити характер Тетяни, Автор присвячує читачів в обставини, умови її життя, указує на жагуче захоплення романами, що вкрай важливо для розуміння причини її любові до Онєгіна.
Особливо широко в романі використаний прийом характеристики героїв словами персонажа цього роману – Автора. Але присутні й специфічні прийоми. Наприклад, розкриття особистості Ленского, крім, звичайно, оповідання про нього Автора, сприяє наведений вірш, нібито їм написане. Читаючи його, можна зрозуміти, що Ленский – непоправний романтик, що мислить вступника, як романтичний герой.
Особлива характеристика вводиться й для Тетяни. Автор зіставляє її зовнішність із природою:
Тетяна…
З її холодною красою
Любила російську зиму…
Ще однією важливою деталлю образа Онєгіна є наявність у нього неймовірної кількості інструментів для догляду за нігтями. Звідси читач робить висновок про таку його рису, як бажання завжди ідеально виглядати.
Отже, можна сказати, що кожна поява в романі Автора, його репліки викликані прагненням охарактеризувати той або інший учинок або рису характеру героя; часом міркування переходять у спогади й висловлення на інші Теми. Виникає питання: навіщо знадобилося Пушкіну вводити в роман образ Автора? Образ залучає своєю цілісністю, закінченістю, правильністю, він підкреслює неідеальність всіх інших героїв – у ньому поет втілив свій ідеал людини й поета
(1 votes, average: 5.00 out of 5)