Я, Джульєтта Капулетті, народилася в італійському місті Вероні у відомій і шановній дворянській родині. Вихованням моїм займалася годувальниця. Хоча, по суті, ніякого виховання не було. Я бігала, де хотіла, лазила по деревах і билася із Сусанною – моєю молочною сестрою, дочкою годувальниці. Мама називала мене непосидою і журилася, що я постійно рву шовкові плаття і не бажаю вчитися гарних манер. Батько балував мене. А Тибальт, мій кузен, матусин племінник, хоч і був старший за мене, іноді грав зі мною, учив стріляти з лука і, жартуючи, називав
своїм братусем через мої хлоп’ячі звички. Загалом, обласкана рідними, я не знала горя. Особливо обожнювала мене годувальниця. Вона покірно лагодила мої пошматовані плаття і розповідала на ніч чудесні казки. Коли мені виповнилося одинадцять років, вільне життя моє закінчилося – мене віддали в монастир на навчання. Через два роки я повернулася додому, і всі мої родичі взялися в один голос стверджувати, що я маю вигляд вже справжньої нареченої. “Дурниці!” – думала я. Але, виявилося, не дурниці… Батько давав костюмований бал. Я натанцювалася досхочу, дуже втомилася і хотіла йти до себе, як раптом побачила
привабливого юнака в костюмі ченця. Ми поговорили і розсталися. У той же вечір годувальниця сказала мені, що це юнак – Монтеккі, син заклятого ворога мого батька. Я знала, що наші родини ворогують, але раніш мене це не обходило, а зараз… “О, хоч би Ромео не вважав мене своїм ворогом!” – подумала я. А незабаром ми зустрілися з ним у нашому саду і заприсягайся один одному у вічній любові. Наступного дня брат Лорепцо, духівник Ромео, обвінчав нас. Я була щаслива! А потім Ромео зник. Я не знаходила собі місця. Слава Богу, поруч зі мною завжди була моя вірна годувальниця. Тільки вона мене й утішала. Вона ж і повідомила страшну новину – між Ромео і моїм кузеном Тибальтом відбулася сварка і на двобої Тибальта було вбито. За цей злочин Ромео повинний відправитися в заслання. До мене посватався граф Паріс, і батьки, не спитавши моєї згоди, призначили наше весілля. Але я вирішила дочекатися Ромео і тоді відкритися матінці і батькові. Брат Лоренцо запропонував мені прикинутися мертвою, точніше, випити напій, після якого я засну на дві доби. Мене визнають мертвою, віднесуть у склеп… І туди прийде Ромео. Я боюся гробниці, боюся мерців. Але ніколи не побачити коханого я боюся ще більше! Чи здійсниться паш план? Я ще цього не знаю. Я обриваю автобіографію зі словами: “Ромео, йду до тебе! П’ю – за тебе!”. Джульєтта Капулетті
(2 votes, average: 4.50 out of 5)