Австрійська поезія й проза
Австро-угорські регіональні й діалектні особливості заявили про себе трохи інакше, чим у Німеччині. По-перше, багатонаціональний склад імперії надавав додаткові відтінки регіональним вогнищам культури – Відень, Прага, Будапешт, Инсбрук розрізнялися як культурні центри більше, ніж Берлін і Мюнхен. По-друге, слов’яни становили більшу частину населення Австро-Угорщині й це досить помітно відбивалося на розвитку властиво немецкоязичной культури – австрійські письменники нерідко мали слов’янських предків або навіть батьків, частіше
По-третє, можливо, завдяки цьому вкоріненню в слов’янському світі австрійські письменники на початку XX століття вступали в контакти з Росією й російською культурою (Р. М. Рильке, Г. Тракль, Ф. Т. Чокор, Ф. Кафка й ін.). По-четверте, загальне для європейської культури відчуття кризи цивілізації в Австро-Угорщині було особливо гострим, і ця напруженість
Розділяючи з німецькими експресіоністами відчуття глобальної кризи Заходу, передчуття прийдешніх потрясінь, висунувши подібні ідейні вимоги (спрага людського братерства), австрійські прихильники експресіонізму, будучи досить радикальними в естетических пошуках, залишалися в той же час – за рідкісними винятками – набагато більше пов’язаними з релігійною етичною традицією, зберігали глибоку вірність своїм національним австрійським корінням
В Австрії найбільше рельєфно виявилася властива експресіонізму тенденція до синтезу різних мистецтв. Так, першою публічною виставкою австрійських художників-експресіоністів звичайно вважається виставка групи “Нове мистецтво” (грудень 1909, Відень). де були представлені полотна й малюнки Альфреда Кубина (1877-1959), Антона Ханака (1875 – 1934)і т. д. Названі художники залишили досить помітний слід і в інших видах Творчості, у тому числі й літературі. Наприклад, Кубин – художник і письменник; Ханак – столяр – червонодеревець, скульптор, письменник, музикант. Оскар Кокошка (1886- 1980) був одним з основоположників експресіонізму в поезії й драматургії, у портретному й пейзажному живописі, у книжковій графіці, у режисерсько-сценічному мистецтві; він вплинув на формування літературно-художньої програми берлінського журналу “Штурм”.
В Австро-Угорщині були свої культурні центри, свої видавничі можливості й свої журнали. Віденські журнали: “Меркер”, “Терези”, “Плин”. Георг Тракль ( 1887- 1914), один з видатних немецкоязичних поетів XX століття. З 1904 р. захоплюється Ш. Бодлером, П. Верленом С. Георге, Г. фон Гофмансталем, починає писати вірші. 3 листопада Тракль умирає від зупинки серця (“суїцид внаслідок інтоксикації кокаїном”, як записано в історії хвороби).Перша поставлена на сцені зальцбургского театру одноактна п’єса Тракля називалася “День смери”. Виведений у ній образ смерті стане лейтмотивом що його творчості. Відчуття занепаду, гниття, катастрофи розростається до космічних масштабів, досягає емоційної й образної переконливості. Тракль не тільки одушевляє стихійні сили природи, але й включає людський початок у загальний природно-космічний круговороте В зрілій творчості Тракль, зазнав впливу від Достоєвського Л. Толстого. Болісно вирішуючи своє творче завдання й чуйно реагуючи ні найближче й далеке поетичне оточення, Тракль виявив все більшу відповідність між злом усередині себе, у самому собі відчуваючи первородний гріх і солідарність зі стражденним чекаючи спокути людством і злом зовні.
Готфрид Бенн (1886- 1956) – один із самих значних німецьких поетів і мислителів XX століття. Бенн був практиком і теоретиком, філософом і історіографом експресіонізму. Дебютний поетичний збірник Бенна “Морг і інші вірші” (1910) шокував буржуазну публіку, але був захоплено прийнятий експресіоністами. Він став свого роду бойовим прапором руху, що набирав силу, і був немов продовженням реальності (молодому хірургові довелося зробити кілька сотень розкриттів, що наклало відбиток на його світосприймання. Протокольно вивірені спостереження в покійницькій під пером поета перетворилися в символ збожеволілого, що розкладається суспільства, що ввергає себе в дивні катаклізми. Досвід Першої світової війни й післявоєнному розрухи (весь цей жах Бенн бачив і пережив як військовий хірург і венеролог – тут доречно нагадати про самогубство Тракля), якщо й не викликав повного розпачу, то заклав глибокі підстави для філософського скептицизму й песимізму Бенна..
У наступних збірниках віршів, прози, есе – аж до тому “Вибраних праць” виробляється його життєва й творча позиція. В основі цієї позиції – протиставлення себе, свого творчого “я” агонізуючому суспільству. Розрив зі своїм соціальним середовищем, релігією (рідний дім) Бенн переживав не тільки як особисту трагедію (в 1922 р. він втратив дружину), але і як характерну, знакову рису історичної епохи. Постійно говорячи про конфлікт “ліричного я” із середовищем і про неминучу самітність художника, воно проголошує Поета хоронителем вищих цінностей людського духу, “останнім залишком від людини, що ще вірить в абсолютне, живе в ньому”.
Бенн на якийсь час поглибився в критику сучасної цивілізації. Роман “Подвійне життя” (1949) пов’язаний із проблемою влади і її ролі у всій людській історії й у такому виді залишається не дозволеної й по сьогоднішній дет, він оцінює непродуктивність і антигуманність сучасного стану цивілізації. В 1937 р. Бенна затаврували “культурбольшевиком”, а на след|ующий рік виключили з Імперської палати писемності, запретви не тільки публікуватися, але навіть і писати. І 1943 р. Бенн на свій страх і ризик і за свій рахунок видав збірник “22 вірша”, що распросгранял серед друзів. В 1935 – 1948 р. добутку Бенна в Німеччині не друкувалися. Однак в 1949 р. вийшло відразу трохи: роман “Птолемеец”, Драма “Три старі”, збірник віршів “Упоєний потік”, збірник есе “Мир вираження”. І відразу ж почалася голосна післявоєнна слава поета
(2 votes, average: 4.50 out of 5)