Сатирична проза Булгакова “Дьяволиада”

Такого ж роду завдання бачили й у сатиричній прозі автора “Дьяволиади”. “Булгаков намагається стати сатириком нашої епохи”, – з почуттям здивування виявляв критик журналу “Книгоноша” в 1925 році. Роман Булгакова створюється не в безповітряному літературному просторі. “Відповідальність за епоху, за пам’ять померлих і славу живучих” беруть на себе багато письменників, породжені революцією або, що відкрили в ній джерело небувалої творчої енергії. Поруч із книгою Булгакова з’являються перші речі Вс. Іванова, Л. Леонова,

А. Платонова, А. Фадєєва, К. Федіна, М. Зощенко, Ю. Олеши, В. Катаєва. Виходять “Голий рік” Б. Пильняка, “Сестри” А. Толстого, “Конармия” І. Бабеля. Книгу за книгою випускає І. Эренбург. Повість Булгакова “Дьяво-лиада” і “Залізний потік” А. Серафімовича виходять під обкладинкою одного альманаху. У розпал роботи над “Білою гвардією” В. Шкловский випускає “Сентиментальна подорож. Спогаду, 1918-1923”.

Мемуари В. Шкловского вивчені Булгаковим, зважаючи на все, уважно й із пристрастю. Образ їхнього автора уведений у художню тканину роману. В “Сентиментальній подорожі” розказано

про київські події, про те, як гинуло місто, як “зацукровували” машини, які повинні були місто відстоювати. В. Шкловский складно будує літературну особистість автора мемуарів, намагаючись історично обгрунтувати власну біографію. Образ автора – образ людини, що може все прийняти: “Я внашиваюсь у будь-яке взуття”. У громадянській війні розпорошується біографія інтелігента, яку не можна зібрати в сповідь. “Інтелігент, людина з долею Душечки. Я те біг по поораному полю в атаку, за Росію, то боровся із с-р, проти більшовиків, те, підкоряючись якийсь поза мною, завжди поза мною лежачій волі, бився із Врангелем на Дніпрі або заарештовував добровольців у Києві”15.

На початку 1922 року О. Мандельштам у статті “Кінець роману” дасть теоретичне пояснення труднощів жанру: “Композиційна міра роману – людська біографія, а нині люди викинуті зі своїх біографій, як кулі з биллиардних луз”.

Через вісім років, у зовсім іншій історичній ситуації, молодший товариш Булгакова по “Гудку” Ю. Олеша запише в “Чукоккале” подібну думку: “Тепер головне: …белетристика приречена на загибель. Соромно складати. Ми, тридцятирічні інтелігенти, повинні писати тільки про себе. Потрібно писати сповіді, а не романи”.

Булгакову було тридцять років, коли він почав писати роман, у якому власна біографія як форма “особистого життя в історії” стала засобом розуміння й розгортання найважливіших надособистих колізій часу. Булгаков не вмів бути “Душечкой”, не хотів “внаши-ваться в будь-яке взуття”. Книга побудована на бажанні зібрати й осмислити “распиленную” біографію людини й повернути її не тільки як композиційну міру роману, але і як міру самого життя. “А роман я допишу, і, смію запевнити, це буде такий роман, що від нього небу стане пекуче”.

Небу пекуче не стало. Роман ніякого істотного впливу на сучасну йому літературу й суспільну свідомість зробити не смог. Журнал, у якому друкувалася книга Булгакова, потерпів крах, так що недодруковану третю частину авторові довелося дати мхатовским акторам вмашинописи.

“Роман свій уважаю невдалим, хоча до задуму ставився дуже серйозно”, – запише зі слів Булгакова П. С. Попов через кілька років. Проблема була не тільки в тім, що не додрукували. У самому задумі книги таїлося непереборне протиріччя, що харчувалося реальною історичною ситуацією. Це протиріччя Булгаков виносив до читача в рідкі по простодушності й напряженнейшей ліриці авторських відступах, що нагадує “ліричні відступи” любимейшей книги Гоголя

” чиЗаплатить хто-небудь за кров?

Немає. Ніхто

Просто стане сніг, зійде зелена українська трава, заплете землю… вийдуть пишні сходи… затремтить

Спека над полями, і крові не залишиться й слідів. Дешева кров на червових полях, і ніхто викуповувати її не буде

Ніхто”.

Розв’язуючи кінці й початку, автор “Білої гвардії” пропонував людству у фіналі роману звернути свій погляд на зірки й із цієї, більше високої точки зору попять безглуздість ворожнечі й ненависті. “Все пройде. Страждання, борошна, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться, коли й тіні наших тіл і справ не залишиться на землі. Немає жодного людини, який би цього не знав. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?”

Книга закінчувалася питанням, що ніхто не почув і навіть не смог прочитатися

19 січня 1925 року автор “Білої гвардії” починає без усякого театрального замовлення, по власному почині накидати п’єсу по матеріалі ще не додрукованого роману. Проблеми, втілені в прозі, повинні були заново поплотитьси в об’єктивної, відділеної від автора формі драми

3 квітня 1925 року Булгаков одержує записку від режисера МХАТ Бориса Ілліча Вершилова. На бланку Другої студії олівцем викладена прохання, що інтригує, прийти в театр і поговорити про “ряд справ”, що можуть бути “цікавими” театру й авторові1 . Про яку справу йшла мовлення в будинку на Тверской вулиці, 22, що нині не існує, догадатися не важко. Булгакову було запропоновано інсценувати роман “Біла гвардія”. Умовляти його не довелася: п’єса вже існувала в первісних начерках…

…Улітку 1925 року Московський Художній театр, що помолодів за рахунок Другої й ряду випускників драматичної школи Третьої студії, відправився на гастролі по містах Сполучника. У Тифлисе, Баку, Дон^-донові-Ростову-на^-дону, Одесі, Харкові, Києві батьки й діти, діди й онуки повинні були в спільній роботі відчути один одного, знайти загальну мову й підготуватися до першого нового сезону нового Художнього театру. 30 червня, запершая ці гастролі, К. С. цілком у термінології часу надпише групову фотографію учасників поїздки: “Актори всіх театрів і студій МХАТ – з’єднуйтеся”.

Поки мхатовци “з’єднувалися” у гастрольній поїздці, “мозковий центр” у Москві працював на повну силу. Новоспечений завліт, блискучий театральний критик і історик театру Павло Марков, перебирає всілякі варіанти нового репертуару. Його кваплять. Ілля Судаків зі Свердловська, де грає свої спектаклі колишня Друга студія, нагадує, що до початку сезону молодь повинна мати “мінімум дві п’єси”17. П. Марков, вирішуючи завдання з безліччю невідомих, робить найважливіший вибір. Він ставить на “Білу гвардію”. Наприкінці травня завліт звертається до Булгакова з листом, у якому квапить його з обіцяною п’єсою. Драматург відповідає листівкою з Коктебеля, з волошинской дачі: “П’єсу “Біла гвардія” пишу. Вона буде готова до початку серпня”.

До збору трупи, що відбувся 15 серпня 1925 року, бездоганно точний у своїх зобов’язаннях автор представив п’єсу за назвою “Біла гвардія”. Вона нараховувала п’ять дій, розбитих на шістнадцять картин. Дві біографічні вертикалі – великого театру і його нового автора – у цей момент перетнулися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сатирична проза Булгакова “Дьяволиада”

Categories: Шкільні твори

Links