Асхар Кодзаті Поезії
Асхар Кодзаті
Поезії
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
Водоспад
I
Молодика шпарина золота
Замиготіла над льодовиками:
Немов небесна тріснула плита
І скрапувала мерзлими зірками.
Зібрались крапелини у ручай –
Це він шукав дорогу між ущелин.
Вже спів його розвіював печаль,
Вживлявся в безгоміння невеселе.
Є примовка: зробити варто гак –
Й дістанешся щасливо до оселі.
Він стрімголов униз шугав зі скелі.
Родивсь потік з наперсточка води –
Русло камінне зміг проторувати.
Щоби з бескеття скельної гряди
Привільно загриміли водоспади.
II
Гучав облогою у сотні лун
Під стінами зруйнованої башти.
Він літню спрагу аличі та врун,
Орла й людини тамував, як завжди.
Але захмарило небесний лик,
І впали зливи – затяжні та люті.
І найпрозоріший гірський потік
Розбурхало сліпою каламуттю.
Він біснувато ринув навмання,
Русло надійне знехтував даремно,
Бо трапилась в блуканні порожня
І зник
Отак щезає крапля чи сльоза,
Не доторкнувшись до поверхні тигля…
Немовби велетень потік злизав –
Нараз вода в розколині затихла.
Вже не гримів славетний водоспад –
Він підземелля бажаний заложник.
Не знають гори непомітних втрат, –
І посуворішали їхні зморшки.
III
По дну ущелини я спроквола
Спускався до родинного аулу.
Первісна тиша гори облягла,
Не чути ані хлюпоту, ні гулу.
Тут сотні лун негаснучих жило –
Потік проносив всюди чутну думу.
Тепер сухе драбинчасте русло
Породжує в душі струмочок суму.
Коли дивлюся: тріщинка нова,
На серпик місяця в підскеллі схожа,
І ручая сяйлива тятива
Випліскується на камінне ложе.
Не заблукалася вода льодовика
У мо? році гірського підземелля!
Золотогрива, юна і дзвінка,
Вона спішить пролитися зі скелі.
Орга? ном видається крутосхил
Могутньої гранітної долоні, –
Це тисячами кришталевих стріл
Розбризкується водоспад в каньйоні.
Гімн Галагону
Ні сонця, ні зірки не видно з-за туч,
Що світ обложили – низькі та похмурі,
І туляться саклі принишклі до круч,
І справу не робиш, як треба, в зажурі.
О Галагон! Громом околи озвуч
І крила розправ, щоб здійнялися бурі,
Розкручуй охлялих вітриськів обруч,
Щодуху жени ненатомних авсургів.
Без тебе не видно земної краси,
Каміння в сльоту покривається мохом,
І тонуть у ньому луни голоси.
Намоклі дерева струсни до коріння,
В ущелини мчи очманілим потоком,
А потім розсип сонцесяйне проміння.
–
Галагон – покровитель вітрів у осетинській міфології.
Авсург – казковий кінь, чистокровний скакун.
В день твого весілля
В день твойого весілля посипався сніг –
По усюдах він повстю важкою заліг.
Я розрадити душу стемнілу не зміг:
Гіркота і печаль перейшли мій поріг.
І розпачливий крик бився в грудях моїх:
Під снігами не видно до щастя доріг.
В день весілля померла надія надій,
Мов обвалом гірським занесло в чорторий.
Ворон-вісник вмостився на гілці твердій –
Я від злісного каркання був сам не свій.
Та не зрадив усе ж першій дружбі святій;
І любов берегти побажав молодій.
Стихає музика
Стихає музика…
Печаль
В ущелині глибокій плаче.
Останніх променів кришталь
Сяйнув, як ті разки дівчачі.
Все довші тіні,
На гілках
Литвом застигла зелень листя.
І скрикне спомин, наче птах…
Та не повторюється приспів.
Стихає музика…
Ряхтить
Сузір’я бляклого торочка.
Душа радіє і болить
Од срібних натяків дзвіночків.
Стихає музика…
Фандир
Замовк. Зове надія…
Зламала ніч об гребінь гір
Смичок стозвукого проміння.
–
Фандир – музичний інструмент (осет.).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)