Коли іноді замислюєшся, скільки страшних подій припало на долю нашого народу протягом XX століття – аж страшно стає! Репресії, що викосили цілу генерацію талановитих письменників, придушення українського слова, вільної думки, громадянського руху… Але події 1933 року стали чи не найтрагічнішими, бо стосувалися усього народу, це лихо не минуло жодної селянської родини, але ж це були прості трудящі люди, закохані у труд, у рідну землю, чуйні одне до одного, до сусідів та близьких. У чому ж вони були винні?! Страшні події 1933 року знайшли своє відображення
у творах української літератури, бо не могли письменники мовчати, їм боліла доля українців. Звичайно, ці твори заборонялися цензурою… І тільки тепер, після здобуття незалежності Україною, вони знаходять свого читача. Нещодавно Голодомор 1933 року було визнано геноцидом українського народу. Звісно, безневинно загиблих такою страшною смертю вже не повернеш, але пам’ятники та меморіальні комплекси, що створюються зараз, офіційне визнання тих подій допомагає зберегти у серцях людей спогади, не допустити подібного у майбутньому. Твори Василя Барки, якій тематиці не були б вони присвячені, відзначаються
глибиною філософського мислення митця і певною навіть міфологічністю творчості. Насправді, окрім фактичного зображення подій 1933 року, Василь Барка викладає цілу філософію народного мислення, народного світосприйняття. Я помітив, що підтекстом роману “Жовтий князь” є одна дуже цікава думка. Світ радянського терору, світ більшовицької влади є апокаліптичним, інверсованим, неприродним. Ця ідея глибоко вразила мене і, читаючи текст роману, я знайшов кілька досить однозначних підтверджень цієї думки. У свідомості селян часи Голодомору сприймаються як картина кінця світу, прості люди не вірять, що зло, яким раптово сповнився світ – справа рук таких самих людей, як вони самі, їм здається, що це вплив темних сил. Червоні більшовицькі прапори сприймаються як знамена темних сил, Мирон Катранник говорить про це у творі: “Походом на нас рушено, – додав Мирон Данилович. – То тільки видається, що їх прапори червоні; вони темні”. Такі самі настрої висловлює і селянка біля церкви: не розуміючи, в чому причина і звідки прийшла біда, селяни бачать наближення Антихриста. Про це саме свідчить і сон сусідки родини Катранників. Жінці сниться, що її загортали у шкуру ящірки. Насправді, сам образ Ящура є дуже важливим, на нього слід окремо звернути увагу. Ящур – злий поганський бог, цей міфологічний образ неодноразово зустрічається у творі. Загортання людини у шкуру тварини співвідносне із поганським обрядом поховання – померлого загортали у шкуру тварини-тотема. Вводячи до тексту сон, Василь Барка вдається до поширеного прийому модерністської літератури – символізації окремих образів. Так, жінка, згідно із поганською міфологією, фактично бачить своє поховання. Таким чином додається ще один шар емоційного напруження – селяни несвідомо передчувають наближення зла, наближення смерті. Багато уваги Василь Барка приділяє кольорам у своєму романі – червоні прапори співвідносяться у-свідомості селян із темно-червоним кольором, кольором – символом пекла, зла, диявола. Символічна і сама назва роману: Жовтий князь – образ узагальненого світового зла. Жовтий – колір хвороби, але водночас і колір тепла. Тож недаремно в останньому епізоді роману сходить сонце – жовте сонце (добро) зрештою перемагає жовте зло (у образі голоду, Жовтого князя). Мені здається, що роман “Жовтий князь” є дуже глибоким твором, відкритим до роздумів та інтерпретації. Напевно, слід сприймати його багаторівнево, враховуючи і символи та навіть деяку містичність, що вкладено у твір. Нею, я гадаю, автор хотів підкреслити парадоксальність описаних подій, нелюдську поведінку “організаторів” Голодомору 1933 року, нагадати читачам про вічні цінності, вищі від минущих, від жаги влади чи матеріальних статків…
(2 votes, average: 4.00 out of 5)